Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Та мажорська морда витріщалася на твій зад, - впивається пальцями у згадану частину тіла.

- Не вигадуй.

- Я все бачив, - бурчить, пробираючись руками під олімпійку та погладжує шкіру на спині.

- Ти і до підлітків ревнуватимеш? Наче ти ним не був.

- Тому й ревную. Ти лише моя…

   Адам не дає відповісти. Рвучко розвертає спиною до себе, втискаючи у свій торс, запускає руки під одяг та болісно повільно, зачіпаючи лише подушечками пальців шкіру живота, підіймається до грудей. Жадібно стискає їх долонями, змушуючи видати стогін та відкинути голову на міцне плече. Усі відчуття зосереджуються внизу живота та опускаються ще нижче, змушуючи стиснути ноги, аби стримати нестерпне бажання перемістити одну його руку нижче, щоб хоч на трохи вгамувати ниючі  відчуття. Та натомість вправні пальці прокручують соски через тканину білизни, змушуючи вигнутися дугою та втиснутися сідницями у твердий член.

- Адаме… Варто зупинитися… - ледве знаходжу сил вимовити, хапаючись за рештки здорового глузду.

- Або продовжити, - хрипко вимовляє біля вуха, а в наступну мить припиняє катувати груди та різким рухом стягує з мене бриджі разом з білизною до колін.

- Хтось може зайти…

- Тому не шуми, - відповідає, одночасно змушуючи прогнутися та лягти грудьми на спресоване сіно.

   Наступне, що відчуваю – руки, що фіксують талію, та різкий поштовх, яким Адам входить у мене на всю довжину. Повітря покидає легені разом зі стогоном, який луною відбивається від стін.

- Ще… - хриплю.

- Покарання, Клементинко. Цього разу я не дозволю тобі кінчити від декількох поштовхів. Один оргазм. Коли я дозволю, - виходить майже повністю і знову наповнює. Повільно, крихітними ривками.

   Тіло тремтить від шаленого бажання. Спроби рухатися назустріч Адам відсікає міцнішою хваткою на талії.

- Моя жадібна дівчинка, - поштовх, - з розуму зводиш, - наступний, - змушуєш божеволіти… - ще один.

   Не витримую. Вигинаюся ще більше, відчуваючи, як волога починає стікати по стегнах. Згодна благати, аби він почав рухатися швидше.

- Тоді не карай…

- Буду, - зривається на шалений темп, прикриваючи мій рот долонею, і так само різко зупиняється. Щоразу тіло та голос  припиняє слухатися, коли ним керує він. – Ніяких рішень за моєю спиною. Жодних секретів.

   Рукою, яка прикриває мій рот, тягне на себе, змушуючи притиснутися спиною до його тіла, затискає мої руки між нами та, нарешті, починає вбиватися глибокими та швидкими поштовхами. Задоволення млосними хвилями розкочується від епіцентру до кінчиків пальців, поки від хрипкого «кінчай» не опиняюся на піку, судомно хапаючи повітря, втрачаючи відчуття опори та реальності, тону під цими хвилями, коли Адам продовжує в мені рухатися аж поки не завмирає і я не відчуваю його пульсацію всередині.

- Я передумала. Карай частіше.

- Будь слухняною, - розвертає до себе обличчям, - і я тебе тільки любитиму. Хоч цілу вічність, якщо лише дозволиш.