Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

– Я… так, я сподіваюся…

– Погано, дуже погано, Мілано! Ти даремно покликала мене.

– Що? Ти не допоможеш? – розплющує заплакані очі. – Ти маєш поговорити з Костею!

– На жаль, – розводить руками. - Переконати в такому свого чоловіка можеш лише ти. І сподіватись в такій справі замало. Ти маєш бути впевнена! І готова докладати реальних зусиль, щоб зміцнювати відносини та боротися за них. Ти готова?

– Я постараюся…

– Ні! Ти не чуєш, – піднімає її підборіддя, вдивляючись у блискучі від сліз очі. – Ти готова, Мілано?

– Я… я не знаю! Що ти хочеш від мене почути? Я не знаю, що буде за рік, два, десять! Як я можу відповідати?

– Значить, їдь до тата, бо він упевнений у виборі твого нареченого на всі сто!

Мілана виривається з його рук, відкидає серветку та вилітає із зали.

А я з жахом дивлюсь на непроникну маску коханого обличчя. Навіщо він так жорстоко?

Опускаю погляд на недбало-витончені візерунки соусу на своїй тарілці.

І думки плинуть самі собою: у нас з Тео те саме… Ситуація Кості та Мілани нічим не відрізняється від нашої. Ми з Томицьким теж із різних галактик, вимірювань, реальностей. Наразі вони випадково перетнулися. Чи надовго?

Відчуваю, як холодить і відтягує зап'ястя срібний браслет. Безпорадно поправляю його. Я зовсім не вмію носити прикраси…