Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

Ми цього потребуємо, думала вона. Діти різних племен, виховані в різних звичаях, навчені різним істинам про світ. Ми потребуємо спільних ритуалів, спільних обрядів, бо інакше ніколи не навчимося жити разом. Наші народи колись вели війни, укладали й ламали угоди, билися спільно або ж один проти одного. А ми стоїмо тут разом, поєднані звичаєм, принесеним із Заходу Імперією та зі Сходу кочовим племенем, й наново куємо самих себе. Кха-дар, чаардан, амрег, розкриття. Кожне слово походить з іншої мови, але ми користуємося всіма ними, наче вони наші рідні. Та зв’язуємо себе новими звичаями, сплітаючи старе. Ми не є меекханцями, геарисами, напівкровками верданно чи іншими якимись мішанцями — ми є чаарданом Ласкольника. Навіть якщо він цього не бажає.

Оце наша заслуга.

Чергові вогники згасали в стайні, а коли надійшла її черга, вона вишкірилася до кха-дара й виступила вперед.

* * *

— Генерал Ласкольник хоче завдати кочівникам стільки клопоту, щоб вони навіть помислити не могли про напад на Імперію. А верданно створять достатньо причин для такого неспокою, — Щур говорив гладким, сповненим щирості тоном, яким люди зазвичай брешуть іншим. — Але перш ніж дійде до цього… гм… бунту, маємо іншу проблему. Ці вбивства можуть підбурити місцеву шляхту проти нас. Проти рішення імператора, говорячи точніше. Вже дехто погаркує, що замість спеціалістів у провінцію прислали банду дикунів, які навіть власних будинків не вміють поставити. Ще кілька найманців, втоплених у діжках, — і матимемо справжній бунт.

Залогу башти, за винятком скаліченого нещасного, знайшли у діжках із водою внизу будівлі. Хтось потопив їх як кошенят. П’ятьох дорослих, сильних чоловіків.

— Щури існують для того, аби запобігати таким проблемам, — Чорний Капітан вбив погляд в обличчя Еккенгарда.

— У нас замало людей, генерале. Нам ніколи тут не було потрібно багатьох. Лав-Онее славилося повною лояльністю місцевої шляхти. А тепер раптом всюди підносяться голоси проти трону. Це не випадковість. До того ж Хорти сильно пошарпали нашу мережу. Те, що коїться, — стенув він плечима, — не має жодної рації, жодного пояснення. Ці вбивства, ці плітки, ніби Фургонники мали задарма отримати землю, з якої згонять частину орендарів, ці оповідки про меекханських дітей, яких верданно приносять у жертву Лааль… Це не Степи, Сіроволоса ніколи не була тут милою богинею. Ми потребуємо інформації.

— І що нам із тим робити? Щось вигадати?

— Ні, пане генерале. Ви нічого не зможете зробити, як і мої агенти, що залишилися живими. Але вони — можуть.

«Вони»? Які такі «вони»? Кайлін мимоволі роззирнулася по кімнаті, сподіваючись, що от-от відчиняться двері й хтось у них увійде. За мить зрозуміла, що обидва дивляться на них із Дагеною.

— Ми?

— Так. Ви. Ніхто вас тут не знає. Ані мої Щури, ані агенти Хортів. Ви можете поїхати в замок Цивраса-дер-Малега, найпотужнішого з місцевих графів, і рознюхати там.

Вони із Даг перезирнулися. Цей Щур виглядав навіть трохи симпатичним, але був геть божевільним.

— Ніби як? — Кайлін намагалася говорити поволі. — Як, на милість Володарки, ми маємо в’їхати до того замку? Як хто? Слуги? Конюхи? А може, мені вдавати шляхтичку, а їй — мою покоївку? А граф прийме нас як загублених дочок?

Еккенгард усміхнувся радісно, і раптом до неї дійшло, що він не жартував — і що він аніскільки не божевільний.

— Ти майже влучила в ціль, моя дорогенька. Тільки це вона буде принцесою, а ти — її служницею чи, скоріше, дамою для товариства й вчителькою мови. Тутешня шляхта розуміється в будь-яких сплетіннях меекханських родів на триста років углиб століття, тож не вийде вдати з тебе якусь баронську чи графську доньку. Крім того, з усією повагою, ти такою не здаєшся. А ось твоя подруга схожа на ту, що на возі народжена: смаглява шкіра, високі вилиці, мигдалеві очі. Може прикинутися верданнською княжною з бокової гілки царського роду, але шляхетної крові. Я розмовляв із радою табору, вони готові підтвердити цю історію. Княжна Ґее’нера з роду Френвельсів та її подруга і вчителька мови, Інра-лон-Веріс. Прізвище настільки популярне на Сході, що куди не кинь камінь — поцілиш у якогось лон-Веріса. Княжні за-кортіло відвідати місцевого магната, бо, уявіть собі, їй нудно в подорожі. А граф, напевне, не відмовить, бо навіть варварська княжна — це велика честь. А коли вже ви опинитеся в його замку, то перевірите, чому більшість убивств сталися не далі як за тридцять миль від нього.

Жінки перезирнулися й розреготалися. Дагена показала якийсь племінний жест.

— Ти, Щуре, геть без голови. Я — Фургонницька принцеса? Нічого краще ти не міг вигадати?

Він миттєво споважнів, і Кайлін зрозуміла, що дурнуватий чи ні, але цей план буде реалізований.

— Я бачив тих людей, яких потопили в діжках. Вони самі туди залізли. Добровільно. Той нещасний, якого ви перестріли під баштою, сам вийняв собі очі та відкусив язика. І весь час намагається себе вбити. Це не дивно, але в його одержимості є щось більше, ніж відчай скаліченої людини. А я наразі — найвищий за рангом Щур у провінції, і в мене немає нікого, кого я міг би відіслати до графа. Можу дати голову собі на відсіч, що граф якось пов’язаний із цим. Тож я відішлю вас із надією, що ви не дасте себе розкрити і вбити, хоча знаю, що це принада з дітей для полювання на потвору. Але ви зробите те, про що я вас прошу.

— Бо?

— Бо Ласкольник погодився з моїм планом, а ви склали йому присягу. Не Імперії, а йому. І я волію не знати, що такого є в цій людині, бо всі йому довіряють і готові загинути за нього; але якщо вже так сталося, то я цим скористаюся. Зрозуміли? Він сказав, що ви будете стрілою на вітру, що би це не значило.

Вони поволі кивнули. Якщо Ласкольник знав про це, то діло виглядало геть по-іншому. Кайлін усміхнулася Дагені.

— Пам’ятаєш ту розвагу? Один на одного у високій траві?

— Напевне. Я в таке грала раз чи два. Мала таку приємність.

Шпигун переводив погляд із одної дівчини на іншу.

— Про що ви говорите?

— Про степові хитрощі, — легенько усміхнулася Кайлін. — Двоє людей полюють одне на одного, кружляючи у високій траві. Жоден із них не знає, де ворог. Врешті один натягує