Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

- Зупинись, - промовила я. – Нам не варто.

- Пробач. Не стримався, - видихаючи сказав Влад.

Додому ми поверталися кожен занурений в себе. Губи все ще палали від його поцілунку. На мить мені здалось, що ми ніколи і не розлучались, але це знов, було лише моєю ілюзією.

- В офіс поїдемо окремо, - несподівано видав він. – Я буду вести тебе позаду.

- Як скажеш, бос, - з іронією промовила я.

День проходить в звичному режимі. Ніяких проблем, ні погроз. Загалом, все спокійно. Мабуть, це було просто залякування, перевірка на міцність. Я знаю, що розслаблятися не варто, щоб не втратити пильності, але тут я почуваюся в безпеці.

Спинним мозком відчуваю, що за кожним моїм рухом спостерігають.

Я дуже хочу довіритись йому, але вагаюсь під тонною сумнівів. Не просто взяти і забути, як після його зникнення залишилась порожнеча і розчарування. Втретє я цього не переживу.

Після довгого робочого дня я виходжу з офісу і помічаю Соколовського. Він стоїть біля своєї маши пускаючи клубки диму. Знову почав палити…Хоча, яке мені до нього діло.

Він окидає мене пильним поглядом, одягає окуляри і мовки сідає в машину. Я роблю те саме.

Піднімаючись сходами до квартири мене знову огортає тривога. Влад іде позаду. Я дістаю ключі, які він забирає і сам відмикає замок. Цього разу все було закрито. Ми заходимо в квартиру. Влад попереду, оглядаючи все навколо. Відчуваю себе шпигункою у власній квартирі.

- Все чисто, - оголошує свій вердикт Влад, оглянувши всі кімнати.

- Ти знову залишишся на ніч? – раптом запитую я, хоча це по моєму очевидно. І проганяти його зовсім не хочеться.

- Поки все не закінчиться, так буде безпечніше.

- Може розкажеш про свій план? – зручно примостившись на високому стільці запитала я.

- Тільки тоді, як ти мене нагодуєш, - нахабно посміхаючись сказав Соколовський.

- В вас, чоловіків, все зводиться до їжі і до …. -  я вирішила не договорювати.