Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

— Це у вас колись було в передпокої дзеркало, — натякнули їй наші працівники. — Тепер його там немає. Воно впало й розбилося.

— Зараз побачимо! — розлючено вигукнула вона.

У квартирі Флора Мілнерова почала обурено репетувати: хто їм дозволив ламати замок і заходити до неї в кімнату!

— Замість того, щоб лаяти невідомого злодія, вона накинулась на нас, — доповідав мені по телефону Скала. — Ми запросили її до себе у відділення і склали протокол. Виглядає вона добре. Ніяких слідів утоми. Не хочете побачитися з нею?

Мілнерова сиділа в кабінеті слідчого міського відділення комітету громадської безпеки. Коли ми зі Скалою зайшли до кімнати, вона спідлоба глянула в мій бік.

— Скажіть, будь ласка, — звернувся я до неї, — що ви робили в посольстві?

— Це моя особиста справа.

— А як ви туди потрапили?

— Я тут не для того, щоб звітувати перед вами.

— Тоді скажіть, якщо це не секрет, коли ви вийшли з дому?

— Сьогодні опівдні. Про це ви повинні знати.

Скала підвів на мене очі. Я ствердно хитнув головою, і тоді в розмову втрутився він.

— Ви вийшли з дому ще вчора і потрапили до посольства не пізніше, як о пів на шосту вечора.

Мілнерова на якусь мить розгубилася, а потім сказала:

— Ну й що тут такого? Мене вивело з рівноваги те, що ця дипломатка підтримує всіляку погань, і я вирішила їй про все розповісти сама. Ось тому й пішла до неї.

— А як ви довідались про те, хто вона і де її можна знайти?

— Вона відвідувачка нашого ательє, а ми записуємо адреси замовників.

— У нас є підстави вірити вам, пані Мілнерова, що про її візит у ваше ательє не було попередньої домовленості.

В дійсності все виглядало зовсім не так. Коли в ательє приїхала пані Госсарт, там уже був Карличек. Вона зайшла до Фієдлера. Мілнерова не приймала від неї жодного замовлення, бо та навіть не фотографувалася. Просто Мілнерова не хотіла признатися нам, що її викликали в посольство якимось іншим шляхом.

— Через те дівчисько я навіть не встигла оформити замовлення, — розчулено додала Мілнерова. — А потім зовсім забула про це. Ось!..

Вона витягла з ридикюля візитну карточку.

— Її залишила нам пані Госсарт.

Я взяв у руки маленький папірець. На ньому було тонким шрифтом надруковано: «Elisabeth W. Gossart. Embassy of the United Kingdom».[6]

— Можете залишити собі на згадку, — сказав я, повертаючи їй візитну карточку пані Госсарт. — А тепер розкажіть нам, чи не бачили ви в посольстві Віри Клімової?

— А що, і вона там була?

— Поки що запитуємо ми. От і відповідайте.

— Нікого я там не зустрічала. Яке мені до неї діло? Пані Госсарт прийняла мене дуже тепло. Ми з нею навіть подружилися.

— В цьому немає нічого дивного, — зауважив я. — Адже ви провели разом з нею цілу добу. А як ви ставитесь до того, що саме в той час, коли ви встановлювали з пані Госсарт дружні відносини, до вас у квартиру забрався якийсь невідомий, користуючись вашими ж ключами?

Мілнерова витріщила на мене здивовані очі.

— Що ви хочете цим сказати?

— Те, що ви легко піддались її чарам.

— Це правда. Але ви не враховуєте мого стану. Начальник вчора звільнив мене з роботи, хоч не мав на це жодного права. Проте навіщо я вам розповідаю? Ви ж однаково не зрозумієте. Хіба у вас є хоч трохи людяності?

— Ваш начальник раптово помер.

— Я знаю.

— Ще одне запитання до вас, пані Мілнерова. Ви бачили вчора або сьогодні Арнольда Фієдлера?

— Ні, — відповіла вона не задумуючись.

— А не приходило вам в голову, що, поки ви розважалися з пані Госсарт, десь поруч Арнольд розважався з Вірою Клімовою?

— Я була в кімнаті у пані Госсарт. Давати вам ще якісь відомості відмовляюсь, — я не розвідниця.

— Запевняю вас, пані Мілнерова, — сказав я, — що ви маєте набагато гірше уявлення про кімнату пані Госсарт, аніж вона про вашу. Дякую вам. Можете йти.

Вона підскочила, наче на пружині.

— А я вже думала, що ви триматимете мене тут вічно.

З гордо піднесеною головою попрямувала до дверей.

Хода в неї була легка, майже дівоча.

— Келих іскристого вина, — сказав їй услід Скала. — Треба буде поцікавитись, чи впорається вона сама з прибиранням квартири, чи допоможе Гадраба.

— Той відвідувач не залишив після себе ніяких слідів? — поцікавився я.

— На жаль, ні. Видно, досвідчений тип.

— Треба довідатись про Клімову. Я хочу зустрітися з пані Госсарт за інших обставин, тому поки що не можу показуватись їй на очі. Добре було б, якби ви вранці відвідали її. Я дам вам працівника, який володіє англійською мовою.

Скала погодився.

— Спробуйте перед нею вдати з себе простачка, — порадив я. — Все, що казатиме ця жінка, буде суцільною вигадкою. Але коли її брехню розуміти навпаки, то про дещо можна й здогадатись. Тому ловіть кожне її слово.

Тепер я міг повністю займатися своєю справою. У вівторок вранці я перевірив фальшиві посвідчення на ім'я Майєра і передав їх Карличкові. Він сказав, що негайно вирушає. Справжній Майєр за нашим розпорядженням перебував під тимчасовим домашнім арештом.

Скала з перекладачем пішли до пані Госсарт.