Читати книгу - "Відьомська доба"

Вона співчутливо посміхнулась. І до самої смерти не сказала більше жодного слова.

П’ять хвилин по тому, як на стіл Клавдія ліг звіт про страту стриптизерки, трапилось ось що.

До кабінету гарячково заскочив референт:

— Патроне, там… до вас… Герцоґ…

Клавдій з огидою поглянув на переповнену попільничку і повиту полотнами диму кімнату. Жоден герцоґ Віжни зроду не бував у цьому кабінеті, жоден Великий Інквізитор не вшановувався такою честю… Коли це, звісно, честь.

Він підвівся назустріч гостю, витримуючи правильну пропорцію між власною гідністю та належною повагою. У жилах Клавдія не набралося б і склянки такої шляхетної крови, яка по вінця наповнювала герцоґа; його світлість був високим і сутулим, зі злегка відвислими щоками та глибокими ямками очниць. На дні цих ям сиділи хижі, отруйні, жорстокі очі.

— Ви надто багато курите, пане Великий Інквізиторе.

Гарний початок. Начебто неофіційний. З інтонаціями засмученого батька. Цікаво, чи не призначено на завтра позапланову Раду Кураторів. Таке вже бувало — таємно від Великого Інквізитора розсилалися запрошення, й одного чудового дня голова Інквізиції виявляє, що високе крісло вислизнуло з-під його сідниць.

Герцоґ замислено озирався. Пройшовся поглядом трьома символами дізнання, зітхнув. Закашлявся. Клавдій увімкнув кондиціонер.

Хто спадкоємець? Куратор Рідни і так пропустив п’ять років…

І чим цьому вискочці Старжу така дорога ця обтяжлива влада на порозі кінця світу… Що він ладен зубами та нігтями чіплятися за неї.

— Ви не запропонуєте мені цигарку, пане Великий Інквізиторе?

Герцоґ не курив. Навіть колись виступав у передачі «Здоров’я», років десять тому, коли тіло його світлости ще було придатне для демонстрування у плавках, на бортику басейну.

Клавдій згадав Івгу. Що це всіх їх потягнуло на куриво…

Герцоґу він не відмовив. Вже з того, як його світлість узяв у руки цигарку і потягнувся до вогню, було зрозуміло — колись герцоґ димів, як тютюнова фабрика. Пам’ять рук… Ось тобі й «Здоров’я».

— Я ознайомився з вашими звітами, пане Великий Інквізиторе.

Клавдій знизав плечима — робимо, що можемо.

— Стан справ у країні… хмм…

Гідне продовження. Мляве пережовування варених слів, за якими стоїть щось. З чим, власне, і з’явився герцоґ.

— У мене є підстави вважати, що стан цей дедалі гіршатиме. Жоден Інквізитор не буде оптимістичніший у своїх передбаченнях. І, відверто кажучи, жодного Інквізитора не буде також.

Герцоґ затягнувся. Зараз дізнаємося, з чим завітав. Не розраховував на такий тон? Нумо, спробуй, докори!

Герцоґ мовчав, тупив очі в підлогу; Клавдій з деяким неспокоєм відчув, що досі не може зрозуміти, з якої колоди герцоґ витягне свій козир. Якщо це взагалі — козир.

— У моєму звіті, — Клавдій вирішив не знижувати обертів, — опущені деякі міркування, які я не хотів би довіряти паперу. Я готовий особисто… Але спочатку, мабуть, мені треба вислухати вас?

Мовчання герцоґа зробилося просто нестерпним. Це вже не виховний захід, а вирок. Незрозуміло, що ще можна сказати після десяти хвилин такої мовчанки.

Клавдій покрутив у пальцях наступну цигарку. Відклав. Сперся підборіддям на зчеплені пальці. Що ж, він почекає.

— Півгодини тому записали моє звернення до народу, — повільно сказав герцоґ, і щось у його голосі змусило Клавдія здригнутись. — Звернення-напучування, із заспокійливою посмішкою і м’якими інтонаціями… Яке щастя, що я змалку навчений цьому. Вдаю, наче нічого не відбувається. І так переконливо, що багато хто вірить.

Герцоґ понад силу відірвав очі від підлоги:

— Клавдію, ми ніколи не були друзями… Те, що я зараз скажу — тільки для вас. Я відчуваю себе капітаном корабля, який під бравурну музику йде на дно. Мені телефонували… Глави сусідніх країн, ви розумієте, про кого я… У них те саме.

Як просто. Таємниця, яка привела герцоґа в кабінет Великого Інквізитора, виявилася звичайним страхом. Тим більше неприємним, що носій його боягузом не був.

— У мене, Клавдію, купа доносів на вас. Заяви від деяких кураторів, що звинувачують вас у всьому… в коханках у вас відьма, яка має на вас значний вплив… Ні, у мене й гадки не було тиснути на вас. Частина моїх інформаторів стверджує, що серед усіх ваших жінок ця — особливий випадок. Ви її безтямно кохаєте і захищаєте, тоді як до всіх інших застосовуються найжорстокіші заходи. Є й така версія: ви ведете подвійну гру. Ви вже відловили цю саму… матку. І вона живе у вашій квартирі. Ви тримаєте її, поки неініційовану, як убивчий козир. Бачите, Клавдію, якою мірою я відвертий.

Ось воно як. І все важче втримати на обличчі машкару спокою. До чого ж свіжий погляд у інформаторів пана герцоґа.

Клавдій поглянув чужими очима на себе, який іде з Івгою під руку. Дивне враження… При бажанні можна побачити і «кохання», і «козир у рукаві».

— Інакше кажучи, — повільно вимовив він, — ви підозрюєте мене всього-на-всього в… зраді?

Щось таке щире здригнулося у його голосі — навіть герцоґ зніяковів:

— Ні, що ви, Клаве… Я поставив вас до відома. Що доводить мою довіру до вас як до керівника важливого відомства.

Відомство відьомства…

— Інквізиція не відомство, — похмуро поглянув на герцоґа Клавдій. — Вона — Імперія, вона сама по собі. Зізнайтеся, ваша світлосте — ви були страшенно засмучені, коли її очолив саме я.

Герцоґ подивився на свою руку з цигаркою.

— Пане Старже. Яка різниця… ТЕПЕР?

— Хіба ніякої? — здивувався Клавдій.

— Вам мариться змова. Так, певний час я докладав певних