Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Принц Марек вийшов з Вуду першим після мене, з опущеною головою, його плечі були зігнуті, як ніби він ніс важкий тягар. За ним з нерівними інтервалами виринули двоє солдатів. Вони скинули свої похідні сумки чи загубили їх десь всередині Вуду; ременів для мечів теж не було. Втім один з них все ще був в броні, і тримав меч у руці, але коли принц досяг трави, то опустився на коліна, а потім упав і залишився так лежати. Солдати підійшли до Марека і впали по обидві сторони від нього, розтягнувшись на траві, як ніби вони тяглися за ним тільки по його слідах.

Кася поклала Дракона на землю поруч зі мною, трохи втоптавши траву ногами, щоб зробити для нього місце. Він був млявим, і не відкривав очей. Його права сторона була в суцільних опіках або набухлих волдирях, червоних і смертоносно блискучих, його одяг горів і спалював його шкіру. Я ніколи не бачила таких жахливих опіків.

Сокіл осів на землю з іншого боку Дракона. Він тримав один кінець ланцюга, інший кінец був прикріплений до ярма на шиї королеви; він смикнув за нього, і вона зупинилася, і тепер стояла на місці на безплідній смузі землі, яка відділяла нас від Вуду. Її обличчя було таке ж нелюдськи нерухоме, як у Касі, тільки все було ще гірше, тому що ніхто не міг дивитися в її очі. Вона була як маріонетка. Коли ми смикали ланцюг вперед, вона йшла, з жорсткими ногами, майже ляльковою ходою, ніби зовсім не знала, як користуються руками і ногами, або вони не згиналися належним чином.

Кася сказала,

— Ми повинні відійти від Вуду. — Ніхто з нас не відповів їй, і навіть не ворухнувся; мені здавалося, що вона говорила десь дуже далеко. Вона обережно схопила мене за плече і трусонула. — Агнешка, — сказала вона. Я не відповіла. Небо заглиблювалося у сутінки, і ранні весняні комарі вже знайшли нас, один нив у моєму вусі. Я не могла навіть підняти руку, щоб шльопнути його, ще один сидів прямо на моїй руці.

Вона випросталася і нерішуче подивилася на нас усіх. Я не думаю, що вона хотіла залишити нас одних, в тому стані, в якому ми були, але у неї не було особливого вибору. Кася прикусила губу, потім стала на коліна переді мною і подивилася мені в обличчя.

— Я піду у Камік, — сказала вона. — Я думаю, що це ближче, ніж Заточек. І буду бігти всю дорогу. Протримайся, Агнешка, я повернуся, як тільки зможу знайти кого-небудь.

Я тільки подивилася на неї. Вона заколивалася, а потім полізла в мою кишеню на спідниці і витягнула книгу Яги. Вона вклала її в мої руки. Я охопила книгу пальцями, але не рухалася. Вона повернулась і зникла у високій траві, розсуваючи її своїм тілом, майже одразу зникло і останнє світло на заході.

Я сиділа у траві, як польова миша, не думаючи ні про що. Шум від Касі, яка боролася з високою травою, згас. Я креслила пальцями стежки по книзі Яги, відчуваючи м'які западини на обкладинці, і бездумно дивлячись на неї. Дракон нерухомо лежав поруч зі мною. Його опіки ставали гірші на вигляд, а напівпрозорі пухирі почали рости по всій шкірі. Я повільно відкрила книгу і перегорнула сторінки. «Добре для опіків, краще з ранковою павутиною і невеликою кількістю молока», лаконічно повідомила сторінка умови одного з найбільш простих заклинань.

У мене не було павутини або молока, але після того, як з трохи млявою думкою я поклала свою руку на одне зі зламаних стебел трави навколо нас і стиснула його, мій палець забарвився молочно-зеленим соком. Я протерла його між великим і вказівним пальцями і почала заклинання,

— Iruch, iruch, — вгору і вниз, як колисанку для дитини, і злегка доторкнулася до найгіршого його пухиря одним пальцем, а іншим до другого, поряд. Кожен з них сіпнувся і почав повільно скорочуватися, а не набухати, як раніше, а почервоніння завмерло.

Працюючи, я відчула себе краще, не набагато, але чистішою, ніби я промила водою рани. Я продовжувала наспів знову і знову, ще раз і ще…

— Припиніть цей шум, — нарешті сказав Сокіл, піднімаючи голову.

Я простягла руку і схопила його за зап'ястя.

— Заклинання Groshno для опіків, — сказала я йому: це було одне з заклинань, яких Дракон намагався мене навчити, коли наполягав на тому, щоб зробити з мене цілителя.

Сокіл помовчав, а потім хрипко почав,

— Oyideh viruch, — початок розспіву, і я повернулася до свого дзижчання, — Iruch, iruch, — відчуваючи своє заклинання занадто тендітним — ніби спиці колеса будувалися зі стебел сіна замість дерева, і підключила свою магію до його. Він перервав свою партію. Мені досить довго довелося переконувати його попрацювати разом, і підштовхнути, щоб він почав знову.

Це не було схоже на злиття з Драконом. Це була спроба тягнути воза зі старим і впертим мулом, якому я не подобалася, з дикими твердими зубами, які тільки й чекали, щоб мене вкусити. Я намагалася стримувати потік енергії до Сокола, навіть коли повторювала заклинання за ним. Але як тільки він вловив нитку мелодії, робота почала споритися. Опіки Дракона почали швидко в'янути, на їх місці з'явялася нова шкіра, жахливий блискучий рубець, який звивисто оперізував його руку і бік, розсмоктався і найгірші з опіків не були винятком.

Голос Сокола посилився поруч зі мною, і моя голова очистилася теж. Енергія текла через нас і відновлювала наші сили, набухаючи, як прилив, і він здивовано похитав головою і закліпав. Він простягнув