Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

Льоха приїхав на заміську резиденцію Президента, про яку в Україні ходили злостиві легенди. Але Льоня вважав, що, як для Президента великої держави – навіть дуже скромненько. Всю зиму Артур Михайлович спить, як спартанець – на вуликах із бджолами, навіть Горщик до цього не додумався, хоч мав пасіку.

Будує вертолітні майданчики біля життєво важливих точок держави, щоб не заважати людям вільно їздити столицею. Ось збудує, і корків у Києві більше не буде.

Льоха улесливо подавав Президентові термінові кадрові укази на підпис, наспіх пояснював, про кого і на яку посаду йдеться. По закінченні процедурочки (так він називав для себе акт підпису указів) перший помічник залишав на столі платіжку про перерахунок солідної, в кілька мільйонів баксів, суми на визначені офшорні чи вітчизняні рахунки сина Преза.

Льоня не жадібно, не по-рогульському залишав і собі. Робив це акуратненько, бо знав, що перевіряють, тому жодного разу не мав зауважень від «смотрящих». Вистачало з головою.

Недавно Льоха зробив відкриття. У вузькому колі наближених до Президента було модним називати його Презом. Іноді Призом. Однак Льоха, єдиний знавець укрмови в Адміністрації, випадково виявив, що През у молодіжному середовищі означає презерватив. І оціпенів. Негайно викинути із вжитку! Негайно!

Охоронець Пр… Ні-ні – Президента! провів його до машини, і Льоня рвонув на Київ у супроводі мигтілки.

Перший заступник дедалі частіше впадав у психи, душа його летіла на самісіньке дно живота і повільно поверталася на місце, яке вже заповнив страх. Країна вирує. Протестні акції накочуються все частіше і масовіше. Головний мєнт, що мажорив із старшим сином Преза… Ой, що я ляпнув! Не бійся, Льоха, не ляпнув, а тільки подумав. І виправився: Президента Артура Миколайовича Хазара. Про що я думав? Про Головного мєнта… Президент не має часу вислуховувати його. Тому той пише звіти. Суперові. Офігенні. Так само робить член їхньої компи, безпековець. Так само Мілітарист. Збирач податі і мзди. Звіти також шедевральні. Горами лягають мені на стіл, я їх навіть не читаю, бо знаю наперед про успіхи і стабілізець. І ви хочете, щоб я був цвіркуном і доносив Главі держави, що все це фіговина? А вони вась-вась із сином Артьомкою. А син Артьомка із Татом-Президентом. І що? Цьом у дупу і па-па. Нема дурних, дурні пішли на дно.

Але країна двиготить. Українці мляво, нерішуче запрягають, довго змащують колеса, підгодовують коней, викохуються з дружинами. А тоді зненацька: «За світ встали козаченьки в похід опівночі!» Хто там заплаче – вже не має значення. Головне, що встали в похід. Не зупиниш.

І зовсім таємно Льоня думав про себе. Якщо станеться – потрапить у невід і така рибка, як він. Команди донизу йшли через нього, Льоню з Красного Луча. І як реактивно ішли, матері їх дятел у сідницю! Ішли. І кого там, при землі, притиснуть – вкаже на мене своїм вказівним пальчиком. Такий здогад дедалі частіше приходив йому на думку. Навіть у дні, коли був дуже зайнятий чи коли прокидався вночі помочитися, бо вже кивала пальчиком пані Простата.

Льоні іноді хотілося перемогти себе, на мить стати сміливим та рішучим і впасти на коліна перед Презом, тьху, дурбедику! Не помиляйся, бо накличеш на свою голову – Президентом і застерегти його, розповісти правду, врятувати від помилки. І бути щасливим.

Ні, не одважусь. Не вистачить сили волі. Поганому танцювальнику заважають… І потім його мочать в сортирі…

Хай уже котиться, як є. Усі оригінали доповідних у мене підшиті, переплетені, сторінки пронумеровані. Ключ від сейфа в кишені. Треба буде потроху перевезти на дачу у мій спецхран. А раптом доведеться захищатися. Перед їхніми, думаю, вже чесними, судами, це допоможе. Неспростовні докази. Мусять визнати. Це не процес над Янакондою.

Треба дати вказівку пресовикам,[139] щоб, післязавтра, перед оголошенням вироку Вовчиці, викинули інформаху, що була спроба замаху на життя Лаврентьєва, але невдала… Органи шукають винуватців. Обов’язково знайдуть.

Там для Пре… Стоп! Я «з» не сказав. Мав на увазі Президента. Там для нього Фірст-мєнт готував зе бест лошичку, що не була під сідлом. Відбій! Хай тримають до іншого разу. Сусіда не варто посвячувати в такі діла. Відбій Гомельському.

Льоня похитувався в автомобілі, салон якого солодкаво пахнув добротною шкірою та дорогим освіжувачем повітря. Він приємно намацував у спідній кишені товстеньку папушу сотенних долярчиків. На душі було світло і тихо, як у церкві після Служби Божої. Отак би жить і жить!

Але раптом серце відчуває щось лихе.

Пріч!

Все буде Вері вел! Вері-вері-вел!

І ще раз дуже вері.

Слава добрим танцювальникам! Їм ніщо не заважає танцювати…

Льоня ще раз помацав спідню кишеню і заспокоївся. Вері вел.

Дорогою до