Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

— Йди собі, дівчинко, поки я не викликав охорону.

Але охоронців кликати не довелося, вони вже самі підійшли до мене на чолі зі своїм похмурим начальником.

Як тільки я глянув на фотографію в його руках, одразу став збирати фішки, що лежали переді мною. На знімку був зафіксований я під час попереднього відвідування «Чорного Джека». Склалося таке враження, що вони роздрукували його з касети однієї з камер внутрішнього спостереження.

Зібравши фішки, я повернувся до них, вишкірив зуби і сказав:

— А я вже давно чекаю на вас.

— Ходімо, — наказав мені начальник охорони.

Але спершу його люди обшукали мене, забрали в мене і фішки, і гаманець з фальшивими документами та візитками, і мій мобільний. Щоправда, я встиг засунути руку в кишеню і натиснути потрібні кнопки на телефоні, знаючи, що Мишко усе зрозуміє без зайвих слів.

Вони провели мене сходами, що вели до ресторану під скляним дахом, до двох громил-охоронців, які стояли на майданчику між поверхами. Ті схрестили величезні руки внизу животів, кивнули і відчинили двері в стіні, оббитій таким самим червоним шовком, як і весь поверх казино.

Мене ввели у святая святих — до кабінету директора «Чорного Джека».

Той упізнав мене і сказав:

— Знову ви…

Чоловік, який стояв поруч, мовив:

— От ти і догрався, приятелю.

— Невже? — запитав я, упізнаючи власника «Чорного Джека» Станіслава Мейченка.

— Я можу запевнити, — крекнув власник «Чорного Джека».

— Добре що ви тут удвох, — відповів я йому.

— Не зрозумів? — запитав він.

— Не треба розшукувати навмисно.

Тієї ж миті відчинилися двері за моєю спиною, і в кабінет ввалилися троє з’єднаних наручниками охоронців «Чорного Джека», а за ними — озброєні автоматами Мишко, Тоша і Гоша.

— От тепер можна і поговорити, — сказав я.

— Сідай, — звернувся Тоша до власника «Чорного Джека», піднімаючи автомат на рівень його очей. Той заглянув у отвір ствола і мовчки сів.

Я ж повернувся до директора казино, який сидів у дальньому кутку кімнати, і запитав:

— Пам’ятаєш, з чого ми починали минулого разу?

Він кивнув.

Я жбурнув йому лоток із фішками і наказав: «Починай рахувати».

— Дев’ятсот двадцять три тисячі, — сказав нарешті директор казино.

— П’ятсот моїх, — мовив я, — продовжуй.

— Чотириста двадцять три тисячі. Правильно?

— Ні, — заперечив я і запитав власника «Чорного Джека». — Скільки тобі дісталося з розпродажу наших квартир?

— Ти пошкодуєш про це, — понуро мовив він.

— Ти не зрозумів запитання, — сказав я. — Скільки тобі дісталося після того, як ви обібрали нас у «Золотому Драконі»?

— Чотириста п’ятдесят тисяч.

Знаючи, що вони відібрали в нас майже п’ять мільйонів, я не брав до уваги гроші Ігоровича, оскільки вважав, що це було б нечесно, а саме через цю рису власники «Праги» і «Чорного Джека» так і не змогли домовитися з Володимиром Аренським.

— Отже, — сказав я, — ми нарахували чотириста двадцять три тисячі плюс чотириста п’ятдесят — вісімсот сімдесят три. Накажеш принести? — запитав я у власника «Чорного Джека».

— Ти пошкодуєш про це.

— Звичайно.

Тоша приставив до його потилиці автомат і почав рахувати:

— Один, два… — в його голосі вчувалося стільки байдужого спокою, що не дочекавшись «три», хазяїн «Чорного Джека» Станіслав Мейченко мовив:

— Віддайте їм гроші.

— Далі буде сутужніше, — сказав Мишко.

— Я знаю, — відповів я.

— Вони чекатимуть на нас.

— Побачимо.

Але подальшого розвитку подій не зміг передбачити ніхто. Як виявилося, казино «Великий Синій Пароплав» було уже два тижні закрите і виставлене на продаж.

Три дні ми роз’їжджали містом, вишукуючи людей, які б хоч щось знали про те, чому власник «Великого Синього Пароплава» Віктор Вікторович Сашко був вимушений продати своє головне казино і дві його філії.

Ще не так давно Віктор Сашко носив прізвисько «Стріляний», яке дали йому під час арешту за те, що він відмовився давати свідчення навіть тоді, коли його перевели в позбавлену вікон кімнату, де міліціонери інсценізували його розстріл. Саме тому Сашка і відпустили.

Він був єдиним, хто з арештованих членів банди Дмитра Сірка, який виїхав за кордон і зник, наважився зайняти місце ватажка. Від його попередника йому дісталася розформована банда, натягнуті стосунки з іншими ватажками розбишак і ні багато ні мало, а майже дев’ять мільйонів доларів — фантастичні гроші на той час.

Звичайно, Віктор Сашко міг би закопати їх за містом до повернення з-за кордону свого боса, але він не став цього робити, а пустив їх в оборот. Купив кілька заводів, два НДІ, чотири банки і три казино, одним із яких і був «Великий Синій Пароплав». Але невдовзі більшість придбаних закладів виявилися збитковими. Один за одним закрилися банки, НДІ і заводи, а після продажу їхніх спорожнілих корпусів і будівель, Віктор Сашко залишився з «Великим Синім Пароплавом» — переустаткованим зі старого пасажирського пароплава казино, пришвартованим біля однієї з набережних поблизу точнісінько таких самих казино, але трохи менших розмірів: «Голд Рівер Палац» і «Щаслива Пристань».

Ці казино