Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

характеру неподоланий інфантилізм, що є ознакою слабкості, невпевненості в собі: збільшення кількості жіночих об’єктів має щоразу доводити йому власну чоловічу силу. Є. Ненадкевич, аналізуючи образ Дон Жуана у світовій літературі, зауважив, що до колоритного іспанського психотипу незвичайного розпусника щоразу додаються національні риси[733]. Вказати на інфантилізм українського лицаря на основі образу Дон Жуана було важливим пророчим завданням Лесі Українки. Закономірно, що виявляє його закохана Долорес, підкреслюючи потенційну залежність Дон Жуана від жінки і неспроможність бути собою. Цим Леся Українка розвиває байронівську романтичну інтерпретацію Дон Жуана як пасивного коханця. У Лесі Українки, як у Байрона, за спостереженнями С. Павличко, «Дон Жуана фактично спокушено. Донна Анна розпалює в ньому честолюбство й заражає своєю ідеєю стати Командором. І ця спокуса виявляється фатальною для героя. Носій ідеї свободи, незалежності, він гине, переможений не так статуєю, як самим духом Командора, який… втілював „консервативний принцип“»[734]. Отже, національного романтика Дон Жуана можна спокусити владою, яка стане випробуванням для його гіперсексуальності: романтичний Дон Жуан маскулінізуватиметься, трансформуючись у Командора. На такий шлях самознищення прирікає Дон Жуана Анна — архетип соціальної жінки, порятувати Дон Жуана прагне Долорес, архетип метафізичної жінки.

З погляду нетрадиційної герменевтики відображення (Дон Жуан) пізнавальне для прямого образу (Долорес). З психоаналітичного розуміння «дзеркальної топіки», Дон Жуан складає приховану сутність Долорес, тобто робить те, на що свідомій Долорес не вистачило б сміливості. Тому він є її істинним двійником: фатальною є любов до нього, що невипадково судилася їй з дитинства як містична програма незвичайної нареченої. Але Долорес на відміну від Дон Жуана свідома своєї глибинної сутності. Тобто Долорес відрізняється від Дон Жуана знанням: вона пізнала себе у любові до нього. Тому тотальна жертва Долорес — тілом і душею як самоліквідація означатиме викуп перед Богом Дон Жуана як порятунок національної мужності. Отже, навіть по той бік світу українська жінка у своєму бажанні просить Бога смертельно не карати грішного чоловіка. Долорес готова все віддати, всім пожертвувати — тілом і душею — заради нього. Така жертовність приховує стійкий характер української жіночої суб’єктності, де Дон Жуан є важливішою від себе цінністю, адже це цінність національної мужності — основи державності. Тому символічна поведінка Долорес зміцнює становище романтичного чоловіка в національному світі.

Серед двох варіантів виходу з бажання (перший, коли суб’єкт робить все, щоб злитися з об’єктом, другий — коли суб’єкт підкоряється об’єкту), Леся Українка у своєму тотальному бажанні обирає повне злиття з любовним об’єктом, отже, психологічно обирає повне бажання, а не частковий сексуальний потяг. Тому любовна зустріч Долорес з ідеальним об’єктом (батьківським божественним образом Дон Жуана-Месії) можлива лише у метафізичному світі. Оскільки материнське переслідування робить жінку одержимою, то схиляє її до фанатичного жертвопринесення. Зав’язується подія, на драматичність якої звертає увагу Ж. Лакан, а вслід за ним М. Долар: якщо коханий чоловік має у своїй сутності те, в чому жіночий суб’єкт може пізнати самого себе, «то ситуація справді може бути небезпечною»[735]. Тобто Долорес (Леся Українка) дивиться в зеркало і бачить Дон Жуана, який також відображає її потужний сексуальний потяг. Але його погляд із дзеркала викликає містичний страх Долорес. Адже коли Дон Жуан дивиться у дзеркало, то бачить погляд Командора. Командор як потойбічний авторитарний батьківський погляд проникає в романтичного Дон Жуана через Анну. Так моделюється українське пророцтво щодо несвідомого українського романтика Дон Жуана, який, досягаючи влади як ерогенний мазохіст, оскоплює свою аристократичну сутність (мужність філософського мазохіста), пускаючи у світ тінь диктатора. Символічно, що у фіналі драми Командор, викликаний бажанням влади спокушеного Анною Дон Жуана, ставить Анну на коліна, а Дон Жуану умертвляє серце (символічно — національну романтичну душу). Прозірлива Долорес прямує у метафізичний світ, щоб у психічній матриці рятувати Дон Жуана.

Істерична дисоціація у «християнській» драмі «Одержима» виявляє характерну розщепленість українського материнського коду через боротьбу між любов’ю і ненавистю в жіночій психіці Міріам. Месія (Христос) своїм духовним шляхом іде впевнено і прямо, його філософський спокій свідчить про мужню і стійку психологію філософського мазохіста, тобто з потужною інтроекцією Бога-отця, на основі якої й здійснюється доленосний для людства вибір. На відміну від нього Міріам репрезентує тип національної істерички, в якій потужне материнське переслідування не дає змоги досягнути філософської рівноваги Учителя. Якщо Месія іде на хрест, просвітлюючи загальнолюдську материнську провину перед Богом-отцем, то Міріам іде за Месією одержима непросвітленою материнською провиною:

Чого ж се я слідом за ним блукаю?

Чого? Сама не знаю. Певне, дух

мене сюди завів на певну згубу.

Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,

ніж в іншім місці. Я загину тут,

я вигострила погляд у пустині,

мов соколиний зір, — все виглядала,

чи він хоч не подивиться на мене?

Не подивився і не обернувся…

Занадто вже буйна була надія!

Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю![736]

Міріам несе в собі також непросвітлене одержиме бажання до батька, що конфліктує з філософією любові до Бога-отця Месії. Істеричка, яка прагне поєднати духовне і тілесне бажання (будучи розщепленою між любов’ю і сексуальністю), стає розщепленою між філософським мазохізмом, що жертвує сексуальним інстинктом, та ерогенним мазохізмом, який виявляє потужний смертоносний інстинкт. Провокуючи людей своїм прокляттям, Міріам спонукає людей до вбивства її. Так істерична Міріам, імітуючи шлях Месії, утверджує материнське деструктивне несвідоме. «У нашому несвідомому, — писав Фройд, — всі ми до цього часу — банда вбивць. У таємних наших думках ми ліквідовуємо всіх, хто стоїть у нас на шляху, хто завдає нам болю або ображає»[737]. Бажання ліквідувати людей, які вбили Месію, виявляє в Міріам загрозливу демонізацію. «Я проклинаю вас прокльоном крові!» — з цими словами звертається істерична Міріам до людей, проектуючи в них свою ненависть. А в образ Божого сина вона проектує всю свою любовну одержимість: «я тепер за тебе віддаю… життя… і кров… і душу… все даремне!.. Не за щастя… не за небесне царство… ні… з любові!»[738]. Таке радикальне розщеплення материнського коду або двох провідних інстинктів — монструозного і лібідозного — при зсуві батьківського коду мужності, що мав би їх зібрати в єдине ціле, означає безрезультатний бунт проти «банди вбивць», з якими внутрішньо споріднена Міріам.

Згідно з логікою психоаналізу цілісний об’єкт еросу, який містить в собі причину любові, відпочатково втрачений. Тому в теорії еросу Лакана цей втрачений об’єкт любові, який ніколи не зустрічається в реальності, отримує назву об’єкта а[739]. Трансцендентність цього об’єкта дає підстави любити певний кінечний об’єкт, дошукуючись