Читати книгу - "Том 6"

глянь лишень раз на мене. Чи бач, який я тепер? Се як кому щастя! Чим я тепер не граф? (Вдарив $ебе по животу.) Ось угадай, що тут є? Панська страва,, Аби тільки щастя, то буде й шлямпан, і заяча печеня —все буде... А я вам от що скажу: ми помилились, треба грабувати.

Всі (один поперед одного). Грабувати, гурра!

Бавмерт. От тільки перший ласий шматочок зтере-бив, і зараз вже натура обізвалась. І г-господи, що ж то за сила стала, як у вола! Так з тебе тая сила і суне, аж сам не тямиш, куди й по чому лупиш. Ну, та й веселий же я, матері його!..

Єгер (на дверях, в руках у нього стара кавалерійська шабля). Ото втяли ми атаку, напрочуд!

Б е к е р. Ми вже добре зміркували справу: раз-два-три, та вже й в будинку. А там уже й піде, як пожежа. І зашипить, і зашкварчить. Аж іскри посипляться, мов з кузні.

Перший молодий ткач. А варто б таки трошечки вогника розпалити.

Другий молодий ткач. Підемо до Рехенбаха та й пустимо багачам червоного півня.

Єгер. Ото б то вже попав пальцем в пебо. Тоді б вони за страховку грошей силу загорнули.

Сміх.

Б е к е р. Звідси підемо у Фрейбург до Тромтри.

Єгер. Та час уже й урядникам задати перцю. Я сам читав, що з бюрократів усе лихо йде.

Другий молодий ткач. Хутко підемо до Вроц-лава. Нам же все гурту прибуває.

Бавмерт (до Гільзе). Ось випий лиш, Густаве!

Гільзе. Я й зроду її не пив.

Бавмерт. То було на іншім світі, а сьогодні в нас новий світ настав, братику.

Перший молодий ткач. Один тому час, що батько в плахті.

Сміх.

Гільзе (нетерпляче). Та чого вам тут від мене треба, шибеники?

Бавмерт (трохи зляканий, примилюеться). Ну, дивись, я ж тобі півничка приніс. Таж з нього юшку своїй старенькій звариш.

Гільзе (трохи здобрів). Ов! Ну, то йди скажи їй.

Гільзиха (пильно прислухалась, приставивши руку до вуха; замахала руками). Та відчепіться геть. Я не терплю курячої юшки.

Гільзе. Ото й добре, стара. І я так. А вже такої юшки, то й поготів. А ти, Бавмсрто, слухай сюди, що я тобі скажу. Коли старі люди починають белькотати, як малі діти, то чорт з радощів аж на голові ходить. Отже, щоб ви знали! Щоб ви всі те знали: мені з вами нічого робити, Вас сюди ніхто не просив. По всій правді і справедливості, вам тут нема чого робити!

Голос. Хто не з нами, той проти нас.

Єгер (грізно і грубо). Ач, як розходився! Слухай, діду, ми тобі не злодії.

Голос. Голодні ми, та й годі.

Пе рший молодий ткач. Нам жити хочеться, от і все. Нас повісили, а ми шнурки перетяли.

Єгер. Так і слід було. (Наставляє кулака до лиця Гільзе.) Ось тільки ще слово скажи, так тобі й затоплю в гирю.

Бекер. Та годі тобі, годі, не чіпай старого. Ми, дядьку, так собі думаємо: краще вмерти, як знов отак жити.

Гільзе. Аяж хіба пе прожив отак більш як 60 літ?

Бекер. Все одно. Коли-небудь та мусить-таки змінитись.

Гільзе. На Миколи та й піколи.

Бекер. Як не дадуть по добрості, то ми й силою візьмем.

Гільзе. Силою? (Сміється.) Ну, то не довго вам животіти. Покажуть вам хутко, чия тут сила. Ось пожди трошки, хлоню!

Єгер. Що, військо? І ми в війську бували! З двома-трьома ротами вправитись недовго.

Гільзе. Еге ж, язиком, аякже. А хоч би й управились, то дві проженете, а десять прийде знову.

Голоси (за вікном). Військо йде! Стережіться!

Всі раптом заніміли. На хвилину чутно здалека сурми й тарабани. Хтось серед тиші мимохіть скрикує: «Ой, цур йому! Втечу!» Всі

сміються.

Бекер. Се хто тут збирається навтеки? Хто се сказав?

Єгер. Хто се перелякався отієї жменьки паршивого війська? Я вам за команду. Я сам був при муштрі. Я знаю всі артикули.

Гільзе. З чого ж ти стрілятимеш? Може, з кия, га?

Перший молодий ткач. А покиньмо ми сього дідугана, в нього не всі дома.

Другий молодий ткач. Та вже трохи підтоптався.

Г о т л і б (так підійшов, що ніхто не бачив. Хапає першого ткача). Се ти так на старого чоловіка визвіряєшся?

Перший молодий ткач. Та чого ти вчепився, хіба я що сказав?

Гільзе (став межи ними). Нехай собі верзе. Не чіпай, сину. Хутко й сам побачить, котрий з нас сьогодні здурів,— я чи він.

Б е к е р. Ти з нами йдеш, Готлібе?

Гільзе. Обійдеться й без нього.

Луїза (ввіходить в хату, гукаючи). Ой, і чого ви тута застряли? Та з такими святими-божими тільки час дарма гине. Ходіть на майдан! На майдан ідіть. Тату хрещений, біжіть хутенько! Швидше! Там майор з коня говорить до людей. Каже, щоб ішли додому. Ідіть, бо як спізнитесь, то все пропало.

Єгер (на відході). Ну, та й одважного чоловіка маєш, хоч куди!

Луїза. А де ж я маю чоловіка? Нема в мене ніякого чоловіка!

Дехто в «хаті» співає:

Ой, я собі мужичок з кулачок, в мене жінка зросла, як сосна, я за неї захилюсь, захилюсь та й нічого не боюсь, не боюсь!

Віттіг (збіг з вишки з відром в руках, мав вибігти геть, але на хвилинку затримався в «хаті»). До гурту! Хто не хоче падлюкою зватись, за нами! Гурра! (Кидається геть.)

Дехто з гурту, між ними Луїза і Єгер, біжать за ним з криком:

«Гурра!».

Бекер. Прощавайте, дядьку, ми ще з вами поговоримо. (Хоче йти.)

Гільзе. Навряд. П’ять років я вже не проживу, а раніш ти не вернешся.

Бекер (спиняється здивований). Звідки не вернусь, дядьку?

Гільзе. А з тюрми; ти ж думав звідки?

Бекер (реготить несамовито). Мені б тільки того й треба. Там, дядьку, хоч хліба дадуть доволі! (Виходить.)

Бавмерт (сидів досі мов притлумлений на ослоні і думав, тепер встає). То правда, Густаве, я трохи смикнув сьогодні. А все-таки в мене ще не зовсім замакітрилось. Ти собі по-своєму думаєш, а я по-своєму. Я таки скажу, що Бекерова правда: чи в путах, чи в кайданах сидіти, а все воно в тюрмі ліпше, ніж вдома. Там чоловік безпечний, хоч з голоду не пухне. Я й сам не рад би встрявати до них. Та коли ж, бачиш ти, треба ж і мені хоч раз на віку вільно дихнути.