Читати книгу - "Сонячний Птах"

звичайний, загорнутий у тканину циліндр. Проте не було жодного знаку неприємного запаху шкіри. Елдридж, чиї руки схожі на дві тонкі білі свічки, був неспроможний підняти глечик. Я обережно поклав його набік і, поки він оглядав його, витяг важкий згорток. Обгортка добре збереглася, й ми відзначили, що циліндр був обгорнутий лише один раз.

Ніхто не озвався, поки ми роздивлялися виставлений напоказ циліндр. Я здогадався, що в ньому зберігається. Існує тільки один матеріал, який може бути таким важким, але все ж я з надзвичайним хвилюванням чекав, коли моє сподівання справдиться.

Це був ще один сувій із письмом, але йшлося не про шкіру. Сувій був суцільним згорненим листом чистого золота. Він був завтовшки в одну шістнадцяту дюйма, у вісімнадцять дюймів завширшки й у розгорненому вигляді мав вісімнадцять футів завдовжки. Він важив 1954 унції[15] і за своєю вагою мав би коштувати десь вісімдесят п’ять тисяч доларів. Золотих сувоїв було п’ять – отже, їхня загальна ціна становила чотириста двадцять п’ять тисяч доларів, але то була дрібниця супроти вартості змісту письма.

Дивовижно м’який метал розгорнувся дуже легко, ніби з радістю хотів повідомити нам стародавні таємниці. Літери були вирізані в металі з великою майстерністю гострим інструментом гравера, але світло, віддзеркалене від поверхні, засліплювало читача.

Усі ми зачаровано спостерігали, як Елдридж посипав блискучу поверхню ламповою сажею, а потім акуратно обтер рештки. Тепер кожна літера добре виділялася, чорна проти золотого тла. Він поправив окуляри й зосереджено схилився над нерозбірливими рядками пунічного письма. Він почав невиразно мурмотіти й шепотіти, тоді як ми зійшлися тісніше, як діти, коли їм розповідають казку у вечірній час.

Я думаю, що говорив від імені всіх інших, коли сердито вигукнув:

– Ради Бога, читайте цю гемонську річ!

Елдридж підвів голову й лукаво усміхнувся до мене.

– Це дуже цікаво.

Він тримав усіх нас у болісній напрузі протягом ще кількох секунд, поки запалював сигарету. Потім почав читати. Стало відразу очевидно, що ми вибрали найперший сувій і що Елдридж читає передмову автора:

– «Піди в мій склад і принеси звідти п’ятсот пальців найчистішого золота Опета. Виготови з нього сувій, який не зіпсується, щоб ці пісні могли жити вічно у словах нашого улюбленого Гая, сина Амона, верховного жерця Ваала, улюбленця Астарти, носія чаші життя й Сокирника всіх богів. Нехай люди читають його слова й радіють, як радів я, нехай люди слухають його пісні і плачуть, як плакав я, нехай його сміх відлунює протягом усіх років, а його мудрість нехай живе вічно».

Так говорив Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета, цар Пунта й чотирьох царств, правитель південних морів і управитель водних шляхів, володар трав’янистих рівнин і гір, що стоять за ними».

Елдридж перестав читати й подивився на наші напружені обличчя. Ми мовчали. Те, що ми прослухали, було далеким від сухих звітів, торговельних списків і наказів ради. Цей сувій був наповнений диханням, самою сутністю людей та їхнього краю.

– Оце так! – прошепотів Рал. – Вони мали чудового прес-агента.

Я відчув, як роздратування шкрябнуло мої нерви на таке непоштиве зауваження.

– Читайте далі, – сказав я, й Елдридж кивнув головою.

Він роздушив недопалок сигарети об попільничку, яка стояла біля його ліктя, й повернувся до читання. Він робив паузи лише для того, щоб відгорнути й посипати сажею новий фрагмент аркуша сувою, потім без перерви читав далі, а ми слухали, цілком заворожені. Години пробігали на метких ногах, поки ми слухали поеми Гая Бен-Амона, що звучали знову через дві тисячі років.

Опет народив свого першого філософа та історика. Слухаючи слова давно померлого поета, я відчував дивну спорідненість духу з ним. Я розумів його гордість і дріб’язкове самовдоволення, я захоплювався його відважним світобаченням, прощав йому надто широкий політ фантазії, очевидні перебільшення й перебував у полоні павутини тих історій, якими він обплутував мене.

Його історія почалася від того часу, коли Карфаген був оточений вовками Риму, коли він стікав кров’ю в облозі, а легіони Сціпіона штурмували його мури, знай повторюючи: «Карфаген мусить померти».

Він розповів нам, як Гасдрубал послав швидкий корабель понад узбережжям Середземного моря туди, де Гамількар, останній нащадок славетних Барка, родини, що давно відійшла від влади й політики, стояв із воєнним флотом у п’ятдесят сім великих кораблів з міста Гіпона, що на північноафриканському узбережжі; як оточений вождь кликав на допомогу, а супротивні вітри не дали йому одержати її. Сціпіон удерся в місто, й Гасдрубал помер із закривавленим мечем у руці, порубаний на шматки римськими легіонерами під великим вівтарем храму Ашмуна, що стояв на вершині пагорба.

Коли Елдридж зробив паузу, я озвався вперше за півгодини.

– Це дає нам першу дату. Третя пунічна війна й остаточне зруйнування Карфагена, сто сорок шостий рік до Різдва Христового.

– Я думаю, ви дійдете висновку, що саме від цієї дати починається календар міста Опет, – погодився зі мною Елдридж.

– Читайте далі, будь ласка, читайте далі, – попросила Саллі.

Двом біремам пощастило втекти від різанини, пограбування й ґвалту, що відбувалися в Карфагені. Вони помчали на великому вітрі туди, де стояв скутий штормом біля середземноморського міста Гіпона Гамількар, і розповіли йому, як помер Гасдрубал і як Сціпіон віддав місто інфернальним богам, спалив його і зруйнував його мури, як він продав п’ятдесят тисяч тих, хто вижив, у рабство, звелів засипати його поля сіллю й заборонив під страхом смерті будь-кому жити серед руїн.

«Така велика ненависть, такі жорстокі діяння могли народитися лише в серці римлян», – нарікав поет, а Гамількар оплакував Карфаген протягом двадцятьох днів і двадцятьох ночей, перш ніж покликав до себе своїх морських полководців.

Вони прийшли до нього, всі дев’ять, і поет Гай назвав їхні імена: Задаль, Ганіс, Філон, Габбакук Лал та інші. Кілька з них хотіли воювати, але більшість наготувалися втікати, бо як могли жалюгідні рештки карфагенської сили вистояти проти легіонів Риму та його грізного флоту галер?

Здавалося, немає більше ніде святої землі для карфагенян. Рим накрив увесь світ своєю закутою в броню п’ятою. І тоді Габбакук Лал, старий морський лев і досвідчений мореплавець, нагадав їм про подорож, яку Ганнон Мореплавець здійснив триста років тому, вийшовши крізь Геркулесові стовпи й добувшись до краю, де пори року були перекручені, золото росло, наче квіти на скелях, а слони жили великими стадами на рівнинах. Усі вони читали розповідь про мандри Ганнона, яку той записав на глиняних табличках і залишив на збереження у великому храмі Ваала Гаммона в Карфагені, тепер зруйнованому Римом. Вони