Читати книгу - "Куджо"

— Просто хотіла впевнитися, що він попросив когось годувати собаку. Ти ж знаєш цих чоловіків.

— Здається, Джо заїжджав до нас учора чи позавчора, — з сумнівом сказала Бессі.

Насправді це було минулого четверга. Бессі Торнтон не відзначалася особливим розумом. Її двоюрідна бабуся, покійна Евві Чалмерс, обожнювала кричати всім, хто хотів слухати, що Бессі ніколи не складе жоден з отих IQ-тестів, зате в неї добре серце. Життя на птахофермі Торнтона було непростим, і єдиною душевною відрадою Бессі були серіали: «Як обертається земля», «Лікарі» та «Всі мої діти». Вона спробувала дивитися «Молодих і невтомних», та вважала їх надто безсоромними. У неї була схильність плутати ті моменти реального життя, які не стосувалися годування й поїння курей, уміння поставити музику, що допомагає їм нестися, перевірки й сортування яєць, готування, прання, продажу яєць, прибирання і догляду за садом. І, звісно ж, узимку вона могла назвати кожному точну дату зборів «Касл-Рокських снігових дияволів», клубу любителів снігоходів, членами якого були вони з Альвою.

Того дня Джо відвозив їм залатану шину від трактора. Він не взяв із них грошей, оскільки Кембери завжди отримували яйця за півціни. А ще Альва кожного квітня орав їхній маленький город, тож Джо був радий допомогти. Ось так і виживали селяни.

Чаріті чудово пам’ятала, що її чоловік відвозив полагоджену шину минулого четверга. Вона також знала, що Бессі легко може поплутати дні. Тепер перед нею стояла дилема: чи спитати Бессі, чи, кажучи «вчора або позавчора», вона має на увазі той день, коли Джо відвозив їм шину від трактора. Коли вона відповість: «Ага. Бачиш, ти мені нагадала», — це означатиме, що Джо не був у них від минулого четверга, з чого випливає, що він не просив Альву годувати Куджо, а отже, Альва не знає нічого про здоров’я і самопочуття собаки.

А може, просто лишити все як є, і нехай Бретт заспокоїться. Вони радісно проведуть решту часу в гостях і не думатимуть постійно, що там скоїлося вдома. А ще, «скажи правду і посором диявола», вона трохи ревнувала Бретта до Куджо. Пес відволікав його увагу, можливо, від найважливішої поїздки в його житті. Вона хотіла, щоб хлопець побачив усю повноту нового життя, весь спектр нових можливостей. І коли через кілька років йому прийде пора обирати, у які двері ввійти, а яким дозволити зачинитися, він зможе прийняти рішення не так однобоко. Можливо, вона помилялася, вважаючи, що зможе його скерувати, але принаймні треба було дати йому можливість пізнати щось інше і сформувати власну думку.

Хіба можна дозволити, щоб цьому стали на заваді переживання через якогось там чортового собаку?

— Чаріті, ти тут? Я казала, що думаю…

— Так, так, я чую, Бессі. Напевно, тоді він і попросив Альву годувати Куджо.

— Добре, Чаріті. Як він приїде додому, я спитаю. І дам тобі знати.

— Справді? Бессі, дуже тобі дякую.

— Боже, та нема за що.

— Добре, тоді бувай.

Чаріті поклала слухавку, зрозумівши, що Бессі забула спитати номер телефону Голлі і Джима. Ну й добре. З непроникним виразом на обличчі Чаріті обернулась до Бретта. Вона не скаже жодного слова неправди, не брехатиме своєму синові.

— Бессі каже, що твій тато бачився з Альвою в неділю ввечері, — повідомила Чаріті. — Мабуть, тоді він і попросив його подбати про Куджо.

— А-а, — Бретт зміряв Чаріті проникливим поглядом, від якого їй стало трохи не по собі. — Але ти не говорила з самим Альвою.

— Ні, він поїхав грати в боулінг. Але Бессі сказала, що повідомить, якщо…

— Але ж у неї немає нашого номера.

У голосі Бретта справді пролунала нотка звинувачення, чи це заговорило її власне сумління?

— Ну то я ще раз зателефоную їй уранці, — пообіцяла Чаріті, сподіваючись, що на цьому розмова скінчиться. Обіцянка була бальзамом на її сумління.

— Тато відвозив їм шину від трактора минулого тижня, — задумливо сказав Бретт. — Може, місіс Торнтон переплутала дні?

— Не думаю, що Бессі Торнтон могла аж так перемакітрити, — заперечила Чаріті, хоча цілком могла так думати. — Крім того, вона нічого не згадувала про шину.

— Так, але ж ти й не питала.

— Що ж, давай, зателефонуй їй сам, — вибухнула Чаріті.

Несподівано її охопила безсила лють, те саме огидне почуття, як і тоді, коли Бретт поділився своїми в’їдливо точними спостереженнями щодо Голлі та її колоди кредитних карток. У його голосі вчувалися батькові інтонації і навіть його манера говорити. І тепер, і тоді їй здавалося, що ця подорож тільки дає їй раз і назавжди зрозуміти, кому насправді належить Бретт усім своїм тілом, душею і тельбухами.

— Мам…

— Ні. Ну ж бо, давай, дзвони. Номер ось тут, на папірці. Тільки скажи телефоністці, нехай внесе витрати на наш рахунок, щоб Голлі за це не платила. Питай Бессі все, що хочеш. Я зробила, що могла.

«Ось тобі й маєш, — подумала вона з сумом і гіркою іронією, — ще п’ять хвилин тому я обіцяла йому не брехати».

Удень її гнів викликав у нього злість у відповідь. Тепер же він лише сказав спокійно:

— Ні, все нормально.

— Якщо хочеш, зателефонуємо ще комусь і попросимо піти подивитися, — запропонувала Чаріті. Їй уже було соромно за свій спалах.

— Кому? — поцікавився Бретт.

— Ну а як щодо братів Міллікенів?

Бретт тільки дивився на неї.

— Що ж, напевне, це не дуже вдала ідея, — погодилася Чаріті. Наприкінці зими Джо і Джон Міллікен страшно посварилися з приводу плати за ремонт старого «шевроле» братів. З того часу Кембери і Міллікени не дуже й розмовляли між собою. Коли Чаріті останній раз їздила у Фермерський клуб пограти в бінго, вона намагалася перекинутися парою дружніх слів із Кім, донькою Фредді Міллікена, але та, не удостоївши Чаріті ні словом, просто пішла з гордо піднятою головою, так ніби не курилася з половиною хлопців із Касл-Рокської середньої школи.

Вона раптом усвідомила, наскільки відлюдним місцем є міська дорога № 3. Це вселило в неї почуття легкого холоду й самотності. На думку не спадав ніхто, кого б можна було, не завдаючи клопоту, попросити взяти ліхтарик і піти виловити Куджо, щоб пересвідчитися, що з ним усе гаразд.

— Нічого страшного, — без ентузіазму сказав Бретт. — Напевне, я дурний. Мабуть, він просто об’ївся лопухів чи ще чогось.

— Послухай,