Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Раптом Альбрехт почув, як задзвеніли ключі, і клацнув замок.

- Герцог Альбрехт, пройдіть за мною на допит! – зайшов у камеру наглядач, приготувавши вже кайдани.

- Я нікуди не втечу! Може, це не потрібно? – вказав хлопець на кайдани.

- Такі правила! - наглядач все-таки надів їх йому на руки. - Ходімо!

Альбрехт відчув, як стіни довкола нього звужуються. Він навіть у кошмарах не припускав, що колись опиниться у такій ситуації. Він мав трохи часу, щоб розглянути коридор, яким вони йшли.

В іншій кімнаті, освітленій світлом свічок, сидів той самий слідчий, що приходив у замок раніше і адвокат, якого найняв Мерлін.

Опустившись на стілець, Альбрехт спробував стримати емоції, щоб не показати свої страхи.

- Герцог Альбрехт, розкажіть ще раз, тільки цього разу не брешіть! Що ви робили десятого січня 1666 року? – спитав слідчий.

- Я вже казав! - Альбрехт переглянувся з адвокатом.

- Дозвольте не повірити в жодне ваше слово! Може, все було так. - слідчий примружився. - Вам чимось завадила ця юна особа, найпрекрасніша з принцес, що я колись бачив, Белла! І ви вирішили її позбувшись! Тож скинули її з вежі!

- Ні! Мене того дня там не було! – заперечив Альбрехт.

- А ми маємо свідка, який бачив, що ви там були! Може зізнаєтеся самі, інакше ми залучимо до справи вашу подружку Раду!

- Я заперечую! Це тиск на обвинуваченого! Ми також маємо свідків, що герцог Альбрехт того дня не був біля аварійної вежі! - заявив адвокат.

- Скажіть тоді, навіщо ви ввели в оману суд? Адже ви знали, що Клятва Правди не діє на християнина! Фу, бридкий зброд, ненавиджу! Давно треба було знищити цю секту!

Альбрехт підібгав губи, готовий уже розсердитися. Йому хотілося заперечити слідчому, але адвокат вчасно зупинив його поглядом.

- Прошу так не висловлюватись у присутність герцога Альбрехта, бо це виходить за межі етики! У нашій країні будь-яка віра не заборонена!

- Прошу вибачення! - слідчий не дуже був радий, що хтось не поділяє його думки. - Це ваше право, герцогу Альбрехте! Але за цей вчинок там… – він показав вказівним пальцем нагору, тобто на небо. - Нанда ший Ліан вас покарає!

«Ангел смерті» - промайнуло в голові Альбрехта.

Він згадав, що кілька місяців тому вони з Радою були у Недлозі, де знищили статуетку. А потім з кимось зустрічалися у вежі Кенза. Так ось хто він! Ангел смерті.

- Усі ми не вічні! – сказав адвокат.

- Добре! Скажіть, будь ласка, коли вами було прийнято цю віру? – спитав слідчий.

- Вже давно! Перед тим, як я з'явився у Заргансі!

- А конкретніше!

- Я не пам'ятаю! Може рік тому!

- Маю зауважити, що герцог Альбрехт до дев'ятнадцяти років жив у імперії Каталі, де до моїх відомостей християнство більш поширене.

- Чому тоді ви не повідомили суд про це раніше? – запитально глянув на нього слідчий.

- Я не знав, що так важливо! – важко зітхнув Альбрехт.

- Хіба вас не попереджали про Клятву Правди? Загалом не знання законів не звільняє вас від відповідальності, герцог Альбрехт.

На цьому візит до слідчого було закінчено. Альбрехта знову повернули до камери. Хлопцеві ні з ким зараз не хотілося розмовляти, навіть зі своїм адвокатом, який йшов за ним.

- Альбрехт, може, ви згадаєте, що було десятого числа?

– Я вже все розповів! Я був біля Ради!

– Слідчий вам не вірить! Тим більше, він хоче залучити до справи її!

- А вона тут до чого? Ви хочете, щоб я зізнався у вбивстві? – Альбрехт сердито закричав. - Мені зізнаватися нема в чому! Я її не вбивав, Рада не здатна встати з ліжка, тобто вона теж не винна! Звідки я знаю, кому Белла перейшла дорогу? А може, це просто нещасний випадок!

- Сподіватимемося на нещасний випадок! – відповідно кивнув йому адвокат. - Якщо ще щось згадаєте, повідомте мені!

- Коли наді мною буде суд? - перед тим, як адвокат пішов, поцікавився Альбрехт.

- Через два дні! Справа поки що на розгляді!

Коли Альбрехт залишився в камері один, він знесилено опустився на нари, схопившись руками за голову. Два дні, цілих два дні! Без антидоту Рада помре за цей час.

Схопившись на ноги, Альбрехт підбіг до залізних ґрат і затрусив їх руками.

- Мені терміново треба побачитись з Великим герцогом! - закричав він скільки вистачило сили.

* * *

Альбрехт стояв біля стіни, коли залізні грати рипнули, і в камеру зайшов Мерлін. Чоловік пройшов і обійняв брата.

- Як ти?

- Зі мною все добре! - збрехав Альбрехт. – Як Рада?

- Коли її оглядав лікар вранці її стан покращився, але вже надвечір знову став колишнім! Вибач, але у нас немає таких ліків, щоб її вилікувати.

- У мене є! Якщо ти принесеш мені деякі інгредієнти, я приготую зілля, яке поставить її на ноги! – сухо відповів Альбрехт.

- Тобі це під силу? – здивувався Мерлін.

- В якійсь мірі!

- Давай ти продиктуєш рецепт, і лікар сам його приготує!

- Ні! – відрізав Альбрехт.

- Ти маєш якийсь секретний інгредієнт, про який не хочеш розповідати?

- Так! - посмішка ковзнула по губах Альбрехта. Це було не зовсім те, про що подумав Мерлін. – Просто накажи, щоби принесли те, що мені потрібно! А потім прийшли слугу, щоб він відніс це Раді! І ще… – хлопець запнувся. - Вона знає, що я тут?

- Ні! Їй ніхто не розповів!

- Це правильно! Мерлін…. Якщо мене стратять, вона не повинна нічого дізнатися! Скажи, що я поїхав! Відійшли додому!

- Альбрехт! – Мерлін заглянув у темні очі брата. – Я зроблю все, щоб цього не сталося! Просто скажи мені, ти знаєш щось про вбивство принцеси?

- Ні! - Сказав Альбрехт і відвернувся. - Часу у мене небагато! Просто виконай моє останнє прохання!

- Я зараз же розпоряджуся, і тобі все принесуть! Але навіть не думай здаватись! Я найняв найкращого стряпчого! Тебе звідси витягнуть!

- Подбай про неї! – не повертаючись, махнув рукою Альбрехт.