Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так і було. Очі в мене виросли нові. А я втік.
— Ти просто демон.
— Не тільки ти це кажеш. Та я вже не сперечаюся.
— То візьмеш мене з собою?
— Якщо ти ще не передумав. Але май на увазі, цей Авалон не такий, як той, у котрому ти мешкав, — попередив я.
— Та ні, в Амбер!
— Ти збожеволів!
— Ні. Просто давненько бажаю побувати в цьому казковому містечку. Після того, як побачу Авалон, мабуть, захочеться повоювати десь іще. Скажи, я був поганим полководцем?
— Та ні.
— То навчиш мене вправлятися з отими штуками, які звуться рушницями, а я допоможу тобі у найвеличнішій з усіх баталій. Ще кілька літ — і я зійду на дідугана. Візьми мене з собою...
— Може статися й так, що кістки твої білітимуть коло підніжжя Колвіру, разом з моїми.
— Хто може знати наперед, чим закінчиться битва? Я таки ризикну, — підтвердив Ґанелон.
— Роби як знаєш. Можеш іти.
— Дякую тобі, володарю.
На ніч ми розбили табір там, де стояли, а вранці рушили назад до замку. Я спробував знайти Лоррейн, з'ясував, що вона втекла з Мелкіном, одним із нижчих чинів, з котрим колись у неї був роман. Я знав, Лоррейн була засмучена, однак вона могла хоча б вислухати мої пояснення подій, про які їй відомо лише з чужих слів. Тож вирішив наздогнати втікачку.
Я осідлав свого Стара, поміркував, перебираючи всі напрямки, в яких вони могли поїхати, обрав найімовірніший — і поскакав. Учинок Лоррейн був абсурдним, та я не міг її ні в чому звинувачувати. Якби козлорогого вбив не я, а хтось інший, то його зустрічали б не так, як мене, коли б він повернувся до замку. Люди ще добре пам'ятали страшилки про тутешнього Корвіна, і кожна розповідь про нього мала демонський присмак. Люди, з якими я працював, з якими бився пліч-о-пліч, тепер дивилися на мене очима, де був не тільки страх; щойно побачивши мене, швидко опускали погляд чи переводили його на щось інше. Може, боялися, що захочу залишитися тут, стати їхнім правителем. І, думаю, кожен полегшено зітхнув — окрім Ґанелона, звісно, — коли я збирався в дорогу. Ґанелон, той, напевне, боявся, що я, всупереч своїм обіцянкам, не повернусь, аби забрати його. Тому він, мабуть, і просився поїхати разом зі мною по Лоррейн. Однак це була справа, яку я мав залагодити сам-один, без сторонньої допомоги.
Я був здивований, що Лоррейн означала для мене щось більше, ніж випадкова знайома, і її втеча таки зачепила мене за живе, і був твердо переконаний, що перш ніж пускатись у мандри, жінка мала б попередити про такий намір. А там, якщо вона справді вважала, що її серце належить цьому смертному, благословлю їх, та й по всьому. Ну, а якщо з'ясується, що Мелкін затесався поміж нас випадково, постараюся зробити так, аби вона залишилася зі мною. Казковий Авалон почекає, поки я, дізнавшись усе, вирішу: ставити у цій історії крапку чи дати їй певне продовження?
Мій кінь скакав по залишеному сліду, а в заростях щебетали птахи. День тішив яскравим сонцем, синім небом, зеленим спокоєм лісів. Лихо покинуло цю землю. Я радів, що мені вдалося бодай трохи виправити зло, яке сам і породив. Зло? Чорт забирай, я натворив зла більше, ніж будь-хто з людей, однак десь, ненароком, підчепив ще й таке поняття, як сумління, і тепер воно мало нагоду пишатися мною, що буває, зізнаюся, нечасто. Що ж, думалося, візьму Амбер і дам їй трохи більше волі. Ха!
Я їхав на північ, місцями, в яких ще не був. Сліди чітко показували, що недавно тут проскакали два вершники. Увесь цей день, від ранку до пізнього вечора, минув у дорозі. Час від часу я спішувавсь, оглядаючи дорогу. Коли врешті споночіло і стало так темно, що годі було вгледіти якісь сліди, я зауважив невеличкий видолок — кількасот ярдів ліворуч — і вирішив заночувати там. Шия моя ще боліла, й уві сні я бачив козлорогого. «Допоможи нам тепер, і ми воздамо тобі все, що належить тобі», — казав він. Почувши від нього ці слова, я прокинувся з прокляттям на вустах.
Коли ранок тільки-но висвітлював небо, я осідлав коня і рушив далі. Ніч була холоднючою, та й день тримав мене у крижаних ручищах півночі. На траві лежав іній, а плащ мій, що правив уночі за постіль, відсирів.
До полудня в цей світ повернулося таке-сяке тепло, слід на траві посвіжішав. Отже, відстань між мною та втікачами скорочувалася.
Побачивши Лоррейн, я спішився з коня й підбіг до неї. Вона лежала під кущем відцвілої шипшини. Колючки роздряпали їй щоку і плече. Мертва, проте вбита недавно, бо кров не засохла на пробитих клинком грудях, а тіло ще не захололо.
Каміння, щоб зробити керн, тут не було, тож я нарізав Ґрейсвандіром дерну та обклав ним жінку там, де знайшов. Мерзотник познімав її браслети, каблучки та інкрустовані самоцвітами гребені, які й були всім її майном. Перш ніж накинути на неї плащ, я мав закрити її очі, і тут руки мої затремтіли, а очі застелив туман. Чимало часу я провів у цьому стані.
А потім поїхав далі й дуже скоро наздогнав його. Він летів стрімголов, неначе за ним гнався диявол. Утім, якщо він так вважав, то був недалекий від правди. Усе, що робилося потім, я виконав без єдиного слова — і коли скидав його з коня, і пізніше. На відміну від нього, я обійшовся без меча. Закинув його ламане-переламане тіло на високий дуб, а коли через деякий час обернувся, воно було чорне від гайвороння.
Усі каблучки, гребені, браслети я повернув законній власниці й лише тоді закрив могилу дерном. Глава, що звалася «Лоррейн», закінчилась. Те, ким ця жінка була чи бажала коли-небудь стати, завершилося тут, так само, як добігла до кінця розповідь про зустріч і розлуку принца Корвіна та Лоррейн з однойменного королівства; й здається мені, в цій історії відбилось усе моє життя, бо принц Амбера — то невід'ємна частина вселенського зла, а також сила, що його породжує, і щоразу, коли згадую про совість, чийсь голос у мені незмінно відказує: «Ха!» У дзеркалах багатьох правосудь мої руки забарвлені кров'ю. Я є частиною того зла, яке є у світі та в Тіні. Подеколи уявляю себе злом, котре покликане
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.