Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Аліна

Я немов розчиняюся в обіймах Ведмедя, міцніше притискаючись до нього. А він цілує так пристрасно, що у мене всі думки перетворюються на блискучі мильні бульбашки, кружляючи у нас над головами.

Збиралася ж щось повідомити дуже важливе... Розхвилювалася до тремтіння під дверима. Ледве наважилась постукати. Потім побачила мого Ведмедя, такого здивованого, розгубленого, з тесаком... і всі сумніви вмить розсіялися.

Я не помилилася. Прийшла, куди треба. Адже мені так сильно не вистачає його!

- Алінко, ти б бачила, який я злий був. Ти відмовилася зустрітись, а потім ось приїхала, - Мишко плутано каже, обсипаючи моє обличчя поцілунками.

Мені ще самій не віриться, що я вже зважилася-таки визначитись. Розумом так, а з відчуттями виходить простіше. Нарешті не пручаюся собі, не відштовхую Ведмедя, сама до нього тягнуся та насолоджуюся тим, що він зі мною. Я потрібна зеленоокому красунчику. Яке ще треба підтвердження, якщо між нами шалено іскрить...

Раптом після зізнання він вважатиме мене божевільною? Проте й відтягувати теж неправильно. Раніше не могла, зрозуміло. Зараз і сама не хочу починати все з брехні.

- Мишко-Мишко, почекай, - вислизаю з його рук. - Нам потрібно дещо обговорити.

- Знову почекай? - викочує очища, навіть цим спокушає, змушуючи тремтіти сердечко.

- Я хочу прояснити дещо... дуже важливе! Тільки боюся, щоб ти не передумав зустрічатися зі мною, а то я тут погодитися приїхала.

- Зірочка моя!

Все, розмови відкладаються ще на кілька хвилин. Адже Ведмідь якщо радіє, то його складно зупинити. Та я і не стримуюся, нехай хоч ще трохи триватиме наша безхмарна мить з поцілунками. Хто його знає, що буде потім.

- Ну і дурень, тримаю мою дівчинку досі в коридорі, - з бурчанням на самого себе, підхоплює на руки і несе мене... не в спальню, а в простору кухню-їдальню. Там саджає на високий стілець.

- Ти серйозно готуєш?

Здивовано розглядаю процес на столі та стільниці. Стільки продуктів Ведмідь встиг тесаком порубати, що вистачило б їжі на місяць.

- Так, це ж планувалася печеня. У процесі трохи забувся. Але нічого, подивимося ще, що вийде. Голодною тебе не залишу, Алінко, - сяє задоволеною посмішкою.

Приречено зітхаю. Чи захоче нагодувати, коли все дізнається…

- Міш, ти повинен мене обов'язково вислухати. Тим паче ти сам не раз питав, а я тоді не могла розповісти. Тепер обіцяю - ніяких більше секретів.

- Все-таки літаєш на мітлі? - примружується, помітно стримуючи сміх. - Вдень на байку, вночі польоти…

- Це пов'язано з Глібом, - додаю ясності.

Відразу веселість у Дарського зникає. Хмуриться, стаючи напруженим і різким.

- Знову з ним?

- З вами, казати буде правильніше.

- Між нами нічого немає спільного!

Як же Ведмідь помиляється.

- Я б теж так подумала з боку. Але саме ви з тими мітками, які мені наворожили бабусі. Вся справа у передбаченні.

- Чого? - здивовано плескає очима.

Детально пояснюю, як сталося ворожіння. Що у нас це прийнято за жіночою лінією. З усіма непогано працювало, на мені тільки осічка трапилася. І замість одного хлопця-кандидата, з'явилося два. Навмисно не вимовляю слово "наречений", незручно якось, соромлюся.

- У перший же день я помітила у тебе півмісяць під грудьми. Ти визирнув з роздягальні, а я застигла як статуя, не вірячи очам.

- Це коли я вважав, що ти від моїх кубиків на пресі обімліла? - і Мишко згадує, але по-своєму.

Киваю.

- З того дня стало важливо знайти у тебе другу мітку у вигляді зірки. Вона повинна була бути…

- Зрозуміло де! - він плескає себе по тому самому місцю. - Запитати не могла, чи що? Так, я Зоряний хлопець, або зірканутий від народження. У моїй родині про це навіть жартують.

- Прямо запитати не наважувалася, все-таки місце інтимне... - Мишко на це пирхає, ніби як знайшла про що перейматися. - І незабаром з'явився Гліб. У нього теж виявилися мітки. Я боялася з вами надто зближуватися, адже вибрати повинна одного. І в той же час треба було розібратися, хто мені ближче, кому більше вірю, хто не зрадить.

- Хочеш сказати, ем-м... - задумливо тягне Мишко, струшуючи головою, - ти настільки вірила у передбачення, що бачила в нас лише об'єкти, наділені мітками?

Ох, так і знала, що моя правда образить. Опускаю очі, мені навіть соромно дивитися на того, хто став дуже дорогий.

- Пробач, але я, справді, вірила. Гліб не такий поганий, як ти думаєш, він добрий і цікавий хлопець. Скажу чесно, я запуталась. Усі ці мітки, знаки, моє бажання не зробити помилку. Аби не вибрати того, хто мені може біль заподіяти. Розібратися до того, як з'являться почуття…

- І що? Розібралася?

Мишко ближче підходить, мої тремтячі долоньки бере в свої теплі руки.

Піднімаю очі, тільки сльозинки заважають. Кліпаю-кліпаю. Ну чого вони, плакати ж не збиралася.

Напевно, багато для мене випробувань. І те, як біля багатоповерхівки Ведмедя, подзвонила Глібу, вибачалася, що не прийду. З ним адже ще розмова попереду. Я швидко прив'язуюсь, і важко потім прощатися.

- Ні-і, не розібралася, - відповідаю, як і обіцяла, чесно. - Я просто зрозуміла, що хочу до тебе. Без всяких міток бачу, що ти не злий, ти ставився до мене завжди щиро. Прибрехати, щоправда, міг з нескінченними акціями. Але ти і підкорив мене всім цим своїм ведмежим норовом! З сьогоднішнього дня, якщо не передумаєш, я тільки твоя. Зустрічі з Глібом закінчилися.

Чую над головою, як Ведмедь гучно видихає. Пересаджує мене до себе на коліна.

- Не знущайся, Алінко, - обіймає і гладить по волоссю. - Як я можу передумати, якщо ти одна мені потрібна? Моя загадкова дівчинка. Нікому тебе не віддам.

І тут же з гарчанням додає:

- Дідько! Нехай твої бабки ворожать обережніше! А якби вони тобі п'ятьох підкинули з мітками? Десятьох? То я б з глузду з'їхав, щоб всіх обійти і тебе відбити у кожного самця.

- Бився б навіть з десятьма кандидатами?

- Ясна річ! Всіх би перебив!