Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

І так усю дорогу, не замовкаючи до самої їдальні. Малий уважно слухав, крутячи головою на всі боки, тільки встигаючи запам'ятовувати інформацію. Я показав і пояснив, звідки береться їжа, радісно повідомив, що прибирати й мити посуд після себе не потрібно.

- Ти глянь, як квочка з курчам, - хихикнув Чейз, штовхаючи Елана в бік.

Парочка дружно засміялася, але мені було не до них. Зараз я проводжав Малого до свого звичайного місця за столом, звісно посадивши друга поруч. На подив за столом виявилося трохи більше народу, ніж я звик бачити - Рінол і Майкон схопили свої тарілки та пересіли до нас. Ельф насилу дочекався, поки новенький хоч трохи поїсть, і тут же почав випитувати про магію.

- Так, Малий, розкажи, - тут же підтакнув я, оскільки самому дуже хотілося дізнатися.

- Ну, - хлопчик задумливо облизнув ложку. Усі терпляче чекали, на якийсь час відволікаючись від їжі. - Я на вовка перетворююся, - сором'язливо повідомив Аїн.

- Перевертень, чи що? - уточнив Рін.

Малий заперечно мотнув головою.

- Схоже, але ні. Сестра мені якось розповідала старі легенди про "синів місяця". Так от там перевертні по-іншому перетворювалися. Їм одяг треба знімати, інакше порветься, а мені ні. А ще вони не вміють усілякі штуки, - хлопчик якось невизначено покрутив ложкою в повітрі.

- Які штуки? - зацікавився Майкі, та так сильно, що навіть нахилився над столом, щоб вухами бути ближче до співрозмовника.

- Ну... коли я вовк, я можу дуже голосно гарчати, так що дерево може зламатися. А ще можу зробити так, щоб мою шерсть нічого не пробило. Я якось випадково на мисливців нарвався. Вони почали стріляти в мене, але їхні стріли від шерсті відскакували як від щита.

- Здорово! - захопився Майкі.

Я теж поділяв його захоплення. Стільки місяців прожити поруч із таким цікавим магом і нічого не дізнатися. Але ж я відчував, щось було в малюку таке особливе, рідне. Але тоді я списував це на звичайну симпатію, як до молодшого брата. І на тобі! Тепер ми обидва в замку, будемо вчитися в лорда Діраса.

- Ну, а ще що вмієш? - запитав Торен.

Малий знизав плечима.

- З того що знаю, це все. Просто я не так давно почав вовком ставати та не всім штукам встиг навчитися.

- А ти хіба магію творити вмієш тільки у формі вовка? - уточнив я.

- Угу, - кивнув хлопчик. - Я пробував. Пам'ятаєш, ми з тобою на виставу фокусника пробралися? - уточнив він у мене. Я кивнув. Аїн продовжив розповідати: - Так ось я тоді надивився, на його всі ці штуки. - Він знову покрутив ложкою і тут я згадав, що так само фокусник махав своєю, нібито, чарівною паличкою. - Прийшов додому і став пробувати теж зробити що-небудь незвичайне, але нічого не вийшло. Я тільки можу, коли мені треба чути, бачити та нюхати як вовк.

- А ти, Вітер, що ти вмієш? - він зніяковів і подивився на інших. - Ви що вмієте?  

Кожен коротко розповів про свої здібності, я ще додатково повідав про вміння Елана і Чейза. Які, до речі, швидко впоралися з їжею і вже давно покинули їдальню. Малий раз у раз захоплювався і намагався ставити запитання, але я йому пояснив, що у нас не так багато часу зараз, оскільки нам потрібно буде йти на заняття, а за ним прийде слуга, який відведе його до лорда для особистого короткого знайомства.

- У нас ще буде час поговорити, - ласкаво додав я. - А в тебе можливість побачити нашу магію самому.

Малий тямущо закивав, а потім раптом злякано округлив очі, згадавши щось дуже страшне, і запитав напівголосно:

- Вітер, а це справді замок того самого лорда? Той, що перетворюється на дракона?

- Так - я кивнув з усмішкою. Решта хлопців теж тихенько захихотіли. - Тільки він зовсім не злісний дракон. Усі розповіді про нього, це страшні казки для неслухняних дітей.

- Ага. Тільки пам'ятаєш, перед твоїм зникненням, Спритний базікав, що дракона бачив. Я ж тоді думав, що це саме він тебе вкрав.

- Ти майже вгадав, - усміхнувся я.

Нашу захопливу бесіду перервав прихід літнього слуги Віліса.

- Прошу мене вибачити, - ввічливо кланяючись, повідомив він. - Але на вас чекають у навчальному класі, а новоприбулого хлопчика, на ім'я Аїн, запрошує до себе лорд Дірас.

Ми всі дружно підхопилися зі стільців і попрямували на урок. Малий тужливо дивився мені вслід. Я посміхнувся йому й одними губами прошепотів "не бійся". Хлопчик кивнув і посміхнувся у відповідь, після цього впевнено покрокував за слугою.