Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 72. Андреа Танака.

Це був він, той придурок, який переслідував мене минулого тижня. А тепер він дістався до мене і на роботі! Як він дізнався, де я працюю? Невже він теж був членом цього клубу? А що ще страшніше, він міг бути фанатом подібних кімнат, в одній з яких мене як раз і утримував. 

 

Розкривши рот для того, щоб вигукнути йому яка ж він все-таки мерзота, я не встигла видати ні звуку. Як тільки я відкрила свій рот, мені його відразу ж заткнули язиком! 

 

Чоловік схопив мене за волосся, боляче стиснувши його біля коріння і тим самим зафіксувавши моє тіло. Його язик владно увірвався в мій рот. Все, що я змогла зробити, так це знову провести руками в пошуках чогось і, хвала небесам, знову схопила щось довге і гумове... Ну, скоріше всього, найкращого друга мого попереднього товариша і не замислюючись почала відбиватися цим агрегатом потрапляючи то по голові цього збоченця, то по спині.

 

Нарешті його язик покинув мій рот, і я змогла почати кричати. 

 

- Виродок, сволота! Придурок! Ненавиджу тебе, мудак! Не підходь до мене більше ніколи, скотина! - Я кричала, брикалася з усіх сил і намагалася відбитися від його нав'язливих рук, які блукали по моєму тілу. 

 

Опиралася йому так наполегливо і довго, що, нарешті, і його рука покинула мої трусики, але разом з цим полегшенням я випробувала і легке розчарування, коли його пальці перестали витворяти те неподобство, яким займалися ще пару хвилин тому. Хіба це було нормально? 

 

Я відчувала, як він важко дихав, намагаючись прийти в себе і взяти себе в руки, та і я сама насилу відновила своє дихання. Повільно, немов крізь пелену туману, який став поступово розсіюватися в моїй голові, до мене дійшло, що потрібно було скористатися моментом і кинутися у бік дверей, поки у цього придурка не вийшло скористатися цією ситуацією... і мною. 

 

Немов активізована невидимою силою, я відскочила в бік в той момент, коли його хватка ослабла й інтуїтивно побігла туди, де мені здавалося розташовувалися двері. На щастя, у мене все-таки вийшло знайти вихід і вибігти назад у коридор. 

 

Ну нічого, я планувала дізнатися хто ти такий, адже тут скрізь були камери, і тоді грати у твої гри мені стало б набагато простіше, адже я більше не збиралася махатися з вітряними млинами. 

 

Як же мене все це дістало. Набридли! Мужики - від них у мене завжди були одні проблеми. Нічого хорошого, несли тільки головний біль і паскудили мої нерви. 

 

Мої нерви, вони й так пустували останнім часом і пам'ятається Еллі пропонувала дієвий засіб, як можна було відвернутися від всього, що відбувається. Нічний клуб? Я скептично скривилася, ну-ну, подивимося...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно