Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

44

Тамарі прокинулася від того, що рипнули двері. Це пішов Грант. Розплющила очі і спогади про минулу ніч просто затопили її. На грудях ще горів слід від владної долоні, живіт і принади її нили чи то від  незвички,  чи то від  збудження. А ось слід  на сідницях  від ляпанцю зовсім не відчувався. То було більше голосно і прикро, ніж боляче.

Вона сама себе не розуміла. Ще й сон, замість кошмарів, зрадливо приніс їй ласкаві, вимовлені чоловічими  вустами пошепки слова та обнадійливі обіцянки. Як насниться, так насниться.

Тамі вирішила, що не вийде із кімнати ні сьогодні, ні завтра.  Ще й двері забарикадує. А далі - будь, що буде.

Але потім згадала про сина,  виховання котрого вона обіцяла взяти в свої  руки. Та й від  доні все ще не було новин.  Доведеться пошукати тихе, затишне місце й спробувати покликати її. Колись вона вже таке робила. Хто знає,  можливо,  й цього разу вдасться встановити контакт з Тассею.

Тамарі засунула руку під подушку і з  острахом дістала послання, передане вчора моторошним чоловіком. Послання було написане на рожевому папері! І випромінювало незрозуміло знайомий квітковий аромат. Чому вона не помітила цього вчора? Чи, може, це були ігри її уяви чи чари нічного гостя? Тамі підійшла до вікна і подивилася на просвіт: нічого не видно. Ну, будь що буде. І вона розірвала конверт.

Декілька поштовхів серця нічого не відбувалося, а потім з листа почали зриватися золотисті порошинки. Ці порошинки кружляли, закручувалися у вирі, збільшувалися… Доти, доки не перетворилися на метеликів. Сотні яскравих, неймовірно красивих метеликів, які своїми дотиками ніби гладили і пестили, втішали та вітали!

Сльози, які так і не пролилися вранці, просто висохли. Її очі світилися від щастя – такий жахливий і неприємний чоловік, який навів ще вчора на неї справжній жах – сьогодні передав їй неймовірну радість.

Це, звичайно ж, був привіт від її улюбленої Велми. Записка була надзвичайно короткою: "Ходять чутки, що ти покохала котів? Внизу на тебе чекає подарунок. Бережи його. Люблю, твоя Велма".

Ах, як багато вона хотіла розповісти подружці. Не менше хотіла розпитати. Ну, нічого – записка є, метелики пурхають, Велма жива – а з рештою проблем вона впорається. Головне,  щоб  доня знайшлася.

Тамарі раптом вирішила, що не буде гратися у затворницю,  й настав час спуститися вниз. У кутку валялася розірвана сукня. Ну нічого, сумно усміхнулася вона - я собі ще начарую. Сьогодні вона начарувала сукню з пишною спідницею, виріз човником, рожеве поле, все в білих ромашках та блакитних дзвіночках.

Тамарі спускалася сходами і насторожено оглядала зал - їй так не хотілося зараз зустрічатися з Грантом. Вона вже встигла заспокоїтися й зрозуміти,  що,  попри свою  суворість і мовчазність,  болю  він  їй не завдасть. Але все одно, вона зовсім не знала як поводитися,  як дивитися йому в очі після бурхливої  ночі , і більше того, вона не знала як сьогодні себе поводитиме він. Ще одного такого спалаху люті вона просто не переживе.

Зустрівши погляд Гранта, вона нагородила його поглядом, здатним перетворити скелю на щебінь. Але Грант залишився незворушним, і мов ненароком підійшов до каміна, ближче до дивної скриньки.

Ніби нічого дивного весь цей час і не відбувалося в замку, чоловіки обговорили становище в землях їхнього чарівного світу. Від серйозних  справ поступово перейшли до якихось пустяків. Жінка з-під напівопущених вій крадькома поглядала на високу постать біля каміна, кілька разів і він скоса дивився у її бік, але тут же відводив очі.

- Я б хотіла з тобою поговорити, - нарешті сказала Тамі.

– Це зачекає, – холодно кинув він. – Коли я подбаю про більш важливіші справи, ми зможемо поговорити віч-на-віч.

Натяк на те, що вона не входить до цих важливих справ, не пройшов непоміченим. Тамарі, здригнувшись, застигла при цій  навмисній і незаслуженій образі. Та як він сміє! Намагаючись тримати себе в руках, вона з незаперечною логікою промовила:

- Думаю, дорогий чоловік, ваша дружина заслуговує на таку ж увагу і час, як скаковий сфінкс якогось там демона у землях  вашого сусіда. І я воліла б все з'ясувати зараз, бодай у присутності інших членів сім'ї.

Грант нарешті сподобився глянути на неї, і Тамарі задихнулася, побачивши, який гнів палахкотить у його погляді.

– Я сказав «віч-на-віч»! - гаркнув він, і Тамарі з раптовою ясністю усвідомила, що під безпристрасною маскою киплять шалені пристрасті. Однак перш ніж вона встигла зібратися з думками або хоча б пробурмотіти хоч якійсь слова йому у відповідь,  Маріелла швидко піднялася і знаком веліла Ульфіку і старому Рагнору слідувати за нею, не забувши при цьому прихопити сплячого Десмона.

-Це все твоя кров, - тихо бурмотів Ульфік у спину своїй жінці, -  наламає  зараз  дров,  знову по усьому світові будемо її шукати.

Двері зачинилися за ними зі зловісним стуком, і Тамарі залишилася наодинці з чоловіком.

Трохи піднявши вії, вона спостерігала, як Грант прямує до столу і наливає собі щось у срібний келих. Скориставшись тим, що він на мить відволікся, Тамарі не зводила з нього погляду. Яка ж ще вчора вона була наївна, вважаючи цю людину м'якою! Та в ньому немає ані краплі м'якості та доброти!

Сьогодні Грант був бездоганно ввічливий, незворушний і холодний. І лише час від часу кидав дивний погляд на її сукню. Трохи заспокоєна, але, як і раніше, насторожена, Тамарі оглянула своє вбрання, помилково вважаючи, що, можливо, переборщила з ромашками.

- Я хотіла б спочатку переодягтися.

– У цьому немає потреби.

Звідки їй було знати, що ельфові,  навпаки, дуже сподобалася її сукня? Точніше, він був у захваті варто було уявити, як він знову зриватиме цю ганчірку з такого бажаного тіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно