Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

Золота рука

Ото жив колись один лихий та недобрий чоловік, і жив він ген у степу сам-один, тільки що з жінкою. За який там час вона померла, і він завіз її серед степу та й закопав. Ну, а в неї одна рука була золота – вся із золота, од плеча й донизу. Чоловік той був страх недобрий, страх який, і ту ніч не міг заснути, бо йому пробі заманулось тої золотої руки.

Як настала північ, він уже далі терпіти не міг; от він устав, ага, взяв ліхтаря, та й почалапав крізь бурю, і викопав її, і взяв золоту руку, і нахилив голову проти вітру, і побрів, і побрів, і побрів почерез сніги. Аж нараз як не завмре на місці (тут зробіть чималеньку паузу, ніби чимось вражені і до чогось дослухаєтеся) та й каже: «Господи боже, що воно?»

І він слуха-слуха, а вітер каже (стуліть зуби й наслідуйте свист і завивання вітру): «Вззз-з-ззз»,– і тут іззаду, аж де лишилась могила, він чує голос – чує голос упереміжку з вітром,– так що ледве розбере, де одно, де друге: «Вззз-ззз...– «Х-т-о – в-з-з-з-я-в – мою – з-з-з-о-л-о-т-у – руку?» (Тепер вам слід почати дуже труситися).

І він почав трястися й дриготіти та й каже: «О боже! О господи!», а вітер загасив ліхтаря, а снігова сльота періщить йому просто в лице, аж не дає дихнути, і він побрів по коліна в снігу додому ледь живий зо страху, і от небавом чує той голос ізнов, і (пауза) він до нього наближається ззаду: «Вззз-ззз-ззз – Х-т-о – в-з-я-в – м-о-ю – з-з-з-о-л-о-т-у – руку?»

Як уже вийшов на пасовисько, чує його знов, тепер ближче і йде за ним, іде за ним слідом у пітьмі та бурі – (повторіть вітер і голос). Як добився він до свого дому, то бігом нагору сходами, впав на ліжко, ще й закутався ковдрою, з головою і вухами, і лежить так, труситься, аж дриготить,– і тут чує зоддалік той голос ізнов, і ближчає! Аж ось чує (пауза – перестрашено, мов дослухаючись) – тупу-тупу-тупу – іде сходами вгору! Далі чує, клямка клац, і він знає, що воно вже в кімнаті!

І не збігло багато часу, як він уже знає – воно стоїть коло його ліжка! (Пауза). Потім знає: воно схилилося над ним, а він лежить і не дихає! Тоді, тоді йому так наче х-о-л-о-д-н-е що коло самісінької голови! (Пауза). І тут отой голос каже, простісінько йому в вухо: «Х-т-о – в-з-я-в – м-о-ю – з-з-з-о-л-о-т-у – руку?» (Це треба проскімлити вкрай жалібно й докірливо; потім подивіться пильно й значуще в очі найбільше пройнятому слухачеві – бажано дівчині – і дайте цій моторошній паузі наростати серед мертвої тиші. Коли пауза досягне саме належної довжини, зненацька накиньтеся на ту дівчину з несамовитим викриком: «Ти її взяла!»).

Якщо ви паузу витримали саме враз, бідолашна звересне й підскочить мало не до стелі. Але паузу треба неодмінно витримати саме враз; і ви пересвідчитеся, що це найбільш марудне, обтяжливе й непевне завдання, за яке вам будь-коли доводилося братись.

1895

Замість того, щоб давати людям пристойну зарплату, церква, дрібна і велика знать примушують їх працювати на себе безплатно, зубожують їх, а потім підтримують милостинею та запевняють себе, що давати милостиню – це свята, божа справа, і той, хто дає, може бути певним, що потрапить у рай. Для держави корисніше мати одну людину, яка забезпечує добрий заробіток іншим, ніж мільйони отаких милосердних.

* * *

Монархія в будь-якій формі є образливою для людства.

* * *

Людина, яка вважає, що в світі є хтось кращий за неї лише тому, що народився королем або вельможею,– така людина – собака, з душею собаки, а зрештою – брехун.

* * *

Коли сумніваєшся, кажи правду.

* * *

Якщо ви кажете правду, вам не треба все пам’ятати.

* * *

Галас ще ні про що не свідчить. Курка, яка знесла лише яйце, часто кудкудакає так, нібито знесла планету.

* * *

В Джайпурі я повторив деякі експерименти сера Джона Лабока і дістав такі ж результати. Потім я провів кілька власних дослідів. Вони показали, що мурахи надзвичайно тонко орієнтуються у вищих сферах духовного життя. Я спорудив чотири мініатюрних храми: магометанську мечеть, індійський храм, єврейську синагогу та християнський собор – і розмістив їх один поруч одного. Потім я означив п’ятнадцять мурах червоною фарбою і пустив їх на волю. Вони забігали туди й сюди, глянули побіжно на храми, але всередину не заповзали. Я випустив ще п’ятнадцять мурах, позначивши їх синьою фарбою. Вони поводились так само, як і червоні. Тоді я позолотив ще п’ятнадцять мурах і пустив їх на волю. Результат не змінився: всі сорок п’ять метушились, заклопотано бігали вперед і назад, побували біля кожного храму, але нікуди не заповзали. Це переконало мене в тому, що ці мурахи позбавлені релігійних забобонів – саме те, чого я бажав, тому що ні за яких інших умов мій наступний великий експеримент не був би цінним.

Потім я поклав біля дверей кожного храму маленький клаптик білого паперу. На папірець перед мечеттю я поклав грудочку замазки, папірець перед входом у храм змазав дьогтем, перед входом до синагоги капнув трохи скипидару, а на папірець перед собором поклав маленьку грудку цукру. Спочатку я випустив червоних мурах. Вони уважно оглянули і відмовились від замазки, дьогтю й скипидару, а на цукор накинулись пожадливо і, як мені здалося, зі щирою переконаністю. Далі я звільнив синіх; вони діяли точнісінько так, як червоні. Те ж саме зробили позолочені мурахи. Це відкидало всякі сумніви у тому, що мурахи, позбавлені жодних релігійних забобонів, завжди віддають перевагу християнській релігії над усякими іншими великими релігіями.

Проте для того, щоб упевнитись в цьому остаточно, я знову замкнув мурах і поклав замазку у собор, а цукор в мечеть. Тепер я