Читати книгу - "Скалаки"

Старий підняв голову; його мутні очі були мокрі від сліз.

— Ой, відкупив би, відкупив би,— застогнав він,— та сам не маю чого їсти!

— То плговський оконом йому таку ласку зробив!

— Та той не одного нашого має на совісті!

— Дольський тепер також підтяг би нам, та скніє в цюпі!

— То теж плговський подбав!

Цимбали забриніли гучніше. Ніхто не помітив, що один із тутешніх селян і двоє з сумежного села вийшли за двері. Всіх прикували до себе Їржиків спів та горе старого селянина. Сумно, жалібно дзвеніли струни; та от цимбали грізно загриміли.

заспівав на весь голос Їржик, а за ним і Єнік:

Пісня вливала завзяття в серця селян, її підхопили всі, з такою силою й захватом, що аж рублені стіни корчми задрижали.

Посеред хати стояв старий худий селянин. Він не співав, але його запалі очі горіли страшним гнівом. Свої зсохлі руки він простягав у той бік, де був Плговський фільварок. Сиве волосся розвіялось йому круг чола, розхвильованим голосом він кричав:

— На панське кодло! На кодло!

Зненацька всі змовкли. Надворі тривожно забамкав дзвін.

— Знак! — загули всі разом.

— На панське кодло! — вигукнув Єнік, а за ним нещасний батько рекрута.

— По указ із золотим підписом!

— По волю! — крикнув Їржик.

Дзвін гудів, надворі з галасом збігалося село. За вікном майнуло щось біле, в сінях забряжчала шабля, й до корчми ввійшов високий чоловік у білому плащі.

— Салакварда! — закричали люди і обступили Уждяна.

— На мучителів! — гукнув він. — Ходімо, годі вже терпіти!

— На панів! На панів!

До корчми під’їхав ще один вершник, зіскочив з коня, вбіг до хати і, побачивши Їржика, доповів йому:

— Рихетський переказує тобі, що на Поличчині сьогодні повстали. Обступили кляштор і примусили панів написати грамоту, що панщина скасовується.

— Панщину скасовано! Грамоту дали!

— Ходімо й ми по неї!

— На замок! По указ!

— На замок потім, спершу до Плговського двора! — закричав старий селянин.

— Так, так, туди найперше, люди! — підхопив Їржик.— Плговський оконом найбільш нас мордував! Уперед, за мною, браття! Всі за мною!

Люди з галасом повалили з корчми. Балтазар, скочивши на коня, поїхав на майдан, усі рушили за ним. З усіх боків збігалися селяни — цікаві, налякані, дехто озброєний. Їржик із Єніком та війтом та кілька їхніх вірних помічників скликали й шикували людей. Кого не було, по того посилали. З гучним криком, співаючи, виступили повсталі з села. На чолі їхав Балтазар Уждян, salva guardia. Червоне сяйво смолоскипів падало на нього, на Їржика та Єніка, на війта і сивого діда, що йшов поруч них. Розлившись по засніженій дорозі, юрма посунула до Плговського фільварку.

Той другий верхівець, що їхав із Полиці через Тронов до Находа, був гонець находського управителя. Під’їжджаючи до села, він зачув крик, гамір і дзвони й зрозумів, що тут хлопи вже повстали. Гнаний страхом, гонець повернув коня на заметений путівець, яким, хоч і за довший час, теж можна було дістатися до Находського замка. Кінь грузнув у заметах, марно верхівець підганяв його. Лиш пізно вночі під’їхав він під замкову браму. Перемерзлий, дрижачи, подався гонець до управителевого помешкання. Той, почувши новину, зблід. А опам’ятавшись, зразу ж побіг із нею до князя.