Читати книгу - "Скалаки"

— Їдемо звідси! Негайно! — звелів князь, що мав від’їхати завтра; екіпажі вже стояли у дворі приготовані. Йосиф Пікколоміні не тямив себе від страху.

В замку знявся переполох; покоївки княгині й князевої сестри плакали та тремтіли з ляку. Вельможні дами віддавали плутані накази, котрі виконувалися так само плутано.

— Чого ж військо не прийшло? Що таке сталося? — бідкався управитель, бігаючи по своїй кімнаті.

Тієї ночі в замку ніхто й очей не змружив. Лашек ходив перевіряв, чи добре позамикано брами та двері, а сам думав про відплату, яку може дістати за ті ліщинові гостинці, що ними наділяв хлопів.

На Плговському фільварку було тихо. Челядь сиділа після вечері в челядні; засніженим двором, угорнувшись у кожух, походжав економ і оглядав замки та засуви. Довкола стояла тиша, вікна не світилися. Економ був насторожений, він знав, як неспокійно по селах, і побоювався раптового вибуху. Спинившись, він заглянув у слабенько освітлене вікно свого помешкання. В теплій кімнаті біля колиски економового синка сиділа Лідушка. Пані економова того дня поїхала до своїх батьків, лишивши дитину на дбайливу няньку.

Лідка весь цей час нудила світом, мов у в’язниці; за нею пильно наглядали, не пускали нікуди вийти, навіть із челяддю говорити боронили. Тільки старій шафарці вдавалося часом щось крадькома шепнути їй. Дівчині були єдиною розрадою ці вісточки від Їржика, котрий через Єніка втішав свою милу та обіцяв їй скоре визволення. Від старої Лідка чула, що діється по селах. Вона й боялася за Їржика, і щиро бажала, щоб він нарешті знайшов спокій, а люд — полегкість. Поки що економ не зачіпав її й словом. Надвечір він вийшов, і Лідка лишилася з дитиною сама. Її гнітила якась неясна тривога. В задумі, машинально похитуючи колиску, вона згадувала дядечка, бабусю, Їржика. Немовля заплакало; Лідка ніяк не могла втихомирити його. Вона заспівала несвідомо:

Повертаючись додому, економ ще раз глянув у бік челядні. Вікна не світилися.

— Сплять,— буркнув він,— усі поснули...

Однак спали ще не всі. Звернувши в коридор до свого помешкання, він помітив крізь шпарку світло в комірчині, де жила стара шафарка. Відчинивши зненацька двері, економ побачив, що стара сидить за столиком, обличчям до вікна.

— Ти чого не спиш? — гримнув він на неї.

— Не спиться, паночку...

— Гаси та лягай мерщій!

Стара погасила світло. Економ, тихо ступаючи, пішов далі.

Князь весь час нездужав, ніяк було підсунути йому свою бранку і заслужити нагороду. Завтра він поїде, вернеться бозна-коли, забуде про неї... А вона така гарна, просто диво, як він, економ, сам зміг досі втерпіти... І він не пішов до своєї спальні, а повернув до покою, де сиділа Лідка з дитиною. Тихенько відчинивши двері, ввійшов і замкнув їх за собою. Світло каганчика, що горів на столі, падало на Лідку, котра дрімала, сидячи на стільчику. Економ почервонів, очі його заблищали. Хусточка зсунулася з Лідки, відкривши білу шию й кругле оголене плече. Економ аж затремтів. Тихенько підкравшись до сонної дівчини, він нахилився й поцілував її в шию. Лідка підхопилася, великими від ляку очима огляділась довкола, мов після моторошного сну, тоді скрикнула й відскочила за колиску. Економ, од жадоби сам не свій, почав умовляти її, підлещуватись, обіцяти золоті гори. Дівчина якусь мить стояла мовчки, тремтячи всім тілом; щоки в неї горіли. Економ знову підступив до неї.

— Стійте! — вигукнула Лідка.— Невже ви своєї дитини не соромитесь?

— Ах ти ж, вивірко! — розпалений економ рвонувся до дівчини, та вона знов одскочила.— Ти від мене не втечеш!

Та незчувся він, як Лідка схопила з колиски дитину й підняла її над головою.

— Чуєте, назад, а то...

Немовля заплакало.

— Віддай дитину, бо я тобі...

— Одійдіть!

— Ти мені будеш перечити, хамко? Віддай дитину! — загорлав розлючений економ, кинувся до дівчини й став видирати в неї свого синочка. Мале кричало, аж заходилось; Лідка пустила його з рук, боячись якось увередити. Батько в нестямній люті кинув дитя на постіль, а сам погнався за нянькою — покарати її. Лідка метнулась до дверей — вони були замкнені; тоді назад до вікна — хазяїн за нею. Раптом знадвору почувся якийсь гамір, мовби наближався великий натовп. Економ застиг на місці й став прислухатись, вирячивши очі й роззявивши рота. Галас наближався, а собаки не гавкали. Що воно таке?.. От уже кроки почулися в коридорі й зупинилися перед його помешканням. Чути було багато голосів; економ розрізнив голос старої шафарки:

— Ні, не тут, отам він.

— Тут він! Тут! — крикнула Лідка.

— А, бунт! Зрада! — ревнув економ і сікнувся до дверей,