Читати книгу - "Буремний Перевал"

очі. Наступного вечора в неї виявилося ще менше терпіння; а опинившись увечері в моєму товаристві втретє, вона поскаржилася на головний біль і лишила мене саму. її поведінка здалася мені дивною. Посидівши деякий час на самоті, я вирішила піти й спитати, як вона почувається, і вмовити її лягти внизу на канапі, а не сидіти самій у темряві. Катрини не було ні нагорі, ні внизу. Слуги запевняли, що її не бачили. Я прислухалася біля дверей містера Едгара — тиша. Тоді я повернулася до її кімнати, загасила свого каганця і сіла біля вікна.

Яскраво світив місяць. Все довкола сяяло, вкрите сніговою пеленою. І я подумала, що Кеті могла вийти в сад трохи освіжитись. Раптом я помітила, що хтось крадькома пробирається попід огорожею парку. Та це була не моя панянка: коли ці на постать упало місячне світло, я впізнала одного з наших грумів. Він досить довго стояв на місці, дивлячись на дорогу, а потім кинувся геть, наче щось угледівши. А коли невдовзі а з'явився знов, то вів за собою поні моєї юної леді. Вона також була там: спішилась і йшла поруч. Хлопець тихенько повів У конячку по траві до стайні. Кеті увійшла в дім через скляні Двері вітальні й нечутно прослизнула нагору, де на неї чекала я. Вона обережно зачинила по собі двері, скинула обліплені снігом черевики, розв'язала стрічки на капелюшку і збиралася, не підозрюючи про моє шпигування, зняти з себе накидку; аж раптом я підвелась і викрила себе. Щось промимривши, вона застигла на місці.

— Люба моя міс Катрино, — почала я, надто добре пам'ятаючи про її недавню ласку, щоб одразу накидатися з докорами, — де це ви їздили верхи так пізно? І нащо ви мене обманюєте, вигадуючи якісь баєчки? Де ви були? Кажіть.

— У парку, далеко, — затинаючись пробурмотіла вона. — Нічого я не вигадую.

– І більш ніде? — спитала я з притиском.

— Ніде, — ледь мовила вона.

— Ой Катрино! — невесело промовила я. — Ви знаєте, що чините зле, інакше б не стали казати мені неправди. Це дуже для мене прикро. Краще б мені хворіти три місяці, ніж бачити, як ви зумисне намагаєтеся мене одурити.

Вона кинулася до мене і, розридавшись, обняла мене за шию.

— Ох, Неллі, я так боюся, що ти розсердишся, — мовила вона. — Обіцяй не сердитись, і я розповім тобі всю правду — мені й самій осоружно брехати!

Ми сіли рядком біля вікна. Я запевнила Кеті, що не сваритиму її, якою б не виявилась її таємниця — звісно, все вгадала відразу ж. І вона почала:

— Я була у Буремному Перевалі, Неллі. Я бувала там щодня відтоді, як ти захворіла; тільки три дні пропустила на початку і два — потому, як ти одужала. Я давала Майклові книжки з малюнками, аби він щовечора сідлав Мінні, а потім заводив її до стайні; тільки, будь ласка, не треба його сварити. Я приїздила до Перевалу о пів на сьому і лишалася там до дев'ятої години, а потім мчала додому. Я їздила не для розваги: мені часто бувало там зовсім невесело! Але іноді я була щасливою: може, раз на тиждень. Спершу я думала, що буде нелегко тебе переконати дозволити мені дотримати слова; так, я тоді пообіцяла Лінтонові, що завтра прийду знов. Але наступного дня ти не виходила з кімнати, тому все владналося само собою. Коли Майкл лагодив замок у хвіртці, я взяла в нього ключа й розповіла, як мій кузен просить, аби я його провідала, бо він хворий і не може прийти у Грейндж, і як тато не хоче, щоб я туди ходила. І тоді ми з Майклом домовилися щодо поні. Він любить читати і незабаром збирається одружитись; тому він запропонував, щоб я йому давала читати книжки з бібліотеки, а він робитиме, що я скажу. Але я давала йому власні книжки, вони йому більше подобались.

Коли я прийшла вдруге, Лінтон нібито трохи пожвавився, і Зілла (це їхня покоївка) прибрала для нас у кімнаті і розпалила вогонь. Вона сказала, що ми можемо робити, що заманеться, бо Джозеф пішов на молитовні збори, а Гортон Ерншо десь ходить із собаками (пізніше я дізналася, що він стріляв фазанів у нашому лісі). Вона принесла мені підігрітого вина та пиріжок і повелася дуже привітно. Ми сиділи біля вогню — Лінтон у кріслі, а я у маленькій гойдалці, і сміялися, і розмовляли так весело, і нам весь час було про що говорити: ми вигадували, куди ходитимемо і що робитимемо влітку. Я не буду переказувати, а то ти скажеш, що це дурниці.

Щоправда, була мить, коли ми ледь не посварилися. Він сказав, що найкраще проводити липневий день ось як: лежати з ранку до вечора у вересовому полі, і щоби навкруги сонно дзижчали бджоли, і жайворонки співали високо над головою у голубому безхмарному небі, і яскраво світило сонце. ці Для нього це і є райське блаженство. А мені до вподоби інше: гойдатись у шурхотливому зеленому гіллі, коли дме західний вітер, і світлі хмаринки біжать у небі, і не тільки жайворонки, але і дрозди, і малинівки, і зозулі виспівують зусібіч, а поля майорять вдалині, помережані темними прохолодними яра-У ми, і поруч брижиться під вітром висока трава, мов хвилі; і ліси, і співучі джерела, і цілий світ, пробуджений, радісний, вільний! Лінтон хотів, щоб усе лежало в дрімотному спокої, а я — щоб усе мінилося барвами і кружляло в танку. Я сказала, що в його раю все якесь напівживе, а він сказав, що в моєму все ніби сп'яніле. Я сказала, що заснула б у його раю, а він сказав, що в моєму не зміг би дихати, і почав сердитися. Та потім ми домовилися, що спробуємо і те, і те, тільки-но буде така нагода, і поцілувались — мир було відновлено.

Ми сиділи так із годину. Потім я оглянула цю велику кімнату з гладенькою і голою підлогою й подумала, що тут було б гарно гратись, якщо відсунути стола, і сказала Лінтону, щоб він попросив Зіллу нам допомогти — і ми пограємося в піжмурки, а вона хай нас ловить; як ми з тобою, пам'ятаєш, Неллі? Він відмовився. Це нудна гра, сказав він; проте захотів пограти зі мною в кульки. Ми знайшли дві в шафі, серед старих іграшок, — там були дзиґи, обручі, ракетки і волани, і таке інше. Одна кулька була позначена літерою К., а друга — літерою Г., і