Читати книгу - "Повна темрява. Без зірок"

гівняний, — промовила Норвілл. Вона усміхалася, проговорюючи слова дедалі швидше й швидше. Голос її набув гугнявого прононсу, немов забалакав якийсь аукціоніст. — Ти лепетала у своїй промові так самісінько, як лепечеш у своїх книжках. Ти йому перфектно пасувала, а він якраз мусив когось утрати, я розуміюся на таких ознаках. Я послала тебе тією дорогою, і це безпомилково спрацювало, я рада, що він тебе виїбав. Я не знаю, на що ти сподівалася наважитися, приїхавши до мене, але зараз ти маєш те, що маєш.

Вона натисла гачок, і з того не вийшло нічого, хіба що пролунало лише сухе «клац». Тесс, придбавши зброю, брала уроки, а найважливішим з стрілецьких правил було — не вставляти набою в гніздо, котре першим підкочується під бойок. Просто на той випадок, якщо натиснеш на гачок випадково.

На обличчі в Норвілл застиг вираз ледь не комічного здивування. Від цього вона аж ніби знову помолодшала. Вона опустила очі на револьвер, і цієї самої миті Тесс висмикнула ніж із внутрішньої кишені, поткнулася вперед і ввігнала ніж по саме руків’я Норвілл у живіт.

Жінка видала склянистий звук «УУУ-УУУУ», що намагався здатися криком, та враз обм’якла. Револьвер випав їй з руки, Рамона відхилилася спиною на стіну, дивлячись униз, на руків’я ножа. Змахом однієї руки вона штурхонула ряд статуеток фройляйн Гуммель. Вони посипалися з полиці, розбиваючись об підлогу. Вона знову видала той звук «УУУ-УУУУ». Перед її халата все ще залишався незаплямованим, але кров уже почала накрапувати з-під його подолу, на чоловічі черевики Рамони Норвілл. Вона вчепилася руками в ручку ножа, спробувала його витягти і втретє видала своє «УУУ-УУУУ».

Вона підвела на Тесс сповнений недовіри погляд. Тесс твердо його зустріла. Їй пригадалося дещо, що трапилося в її десятий день народження. Батько подарував їй тоді рогатку, вона вийшла надвір, шукаючи, у що б його стрелити. Нарешті, кварталів за півдесятка від свого дому, вона побачила бродячого собаку з обгризеними вухами, що рився у сміттєвому баку. Вона зарядила рогатку маленьким камінчиком й вистрелила в нього, з наміром лише налякати тварину (чи так вона сама себе запевняла), але натомість поцілила їй у гузно. Собака видав жалюгідне «айк-айк-айк» і кинувся навтьоки, але перед цим подарував Тесс такий докірливий погляд, якого вона ніколи не могла забути. Вона що завгодно віддала б, аби лише відмінити той випадковий постріл, і ніколи більше не стріляла зі своєї рогатки в жодну живу істоту. Вона розуміла, що вбивство — це частина життя, — її не мучили докори сумління щодо розчавлених москітів, вона спокійно ставила пастки, помітивши мишачий послід у погребі, і з’їла достатньо чвертьфунтових гамбургерів у «Мак-Д», — але щиро вірила, що не зможе знову сама завдати комусь болю без того, щоби потім про це не пошкодувати, не відчувати сорому. Жодне з цих почуттів не навідало її у вітальні будинку на Ажур-лейн. Імовірно, тому, що, кінець-кінцем, це був самозахист. А можливо, це був і зовсім не він.

— Рамоно, — погукала вона. — Я зараз відчуваю свого роду спорідненість із Ричардом Відмарком. Оце так ми робимо з донощиками, голубонько.

Норвілл уже стояла в калюжі власної крові, і її домашній халат нарешті почав розквітати криваво-червоними маками. Обличчя мала бліде. Її темні очі здавалися величезними й блищали від шоку. Язик висолопився з рота й повільно совався по нижній губі.

— Тепер ти можеш ще довгенько вихолоджуватися, гадаючи, коли ж це все закінчиться — як тобі це подобається?

Норвілл почала сунутися, її чоловічі черевики, переступаючи по крові, видавали якісь фекальні звуки. Ухопившись за одну з інших полиць, вона відірвала її від стіни. Чота Дбайливих Ведмедиків повалилася звідти в акті масового самогубства.

Хоча все ще не відчуваючи ані жалю, ні докорів сумління, Тесс усвідомила, що, попри свій крутий базар, усередині неї вельми мало від справжнього Томмі Удо; вона не мала снаги ні дивитися на тортури Норвілл, ані їх продовжувати. Вона нахилилася і підібрала револьвер. З правої передньої кишені своїх карґо-штанів вона видобула ту річ, котру перед тим дістала з шухляди біля плити. То була товста простьобана кухарська рукавиця. Ця річ цілком ефективно глушить одиночний револьверний постріл, якщо калібр не занадто великий. Про це вона дізналася, коли писала «В’язальне товариство Вербового Гаю вирушає в таємничий круїз».

— Ти не розумієш, — хрипло прошепотіла Норвілл. — Ти не смієш цього робити. Це помилка. Відвези ме... ліка... йню.

— Помилку зробила ти, — Тримаючи револьвер у правій руці, Тесс натягнула на нього кухонну рукавицю. — Помилка полягає в тім, що ти не каструвала свого сина відразу, як тільки дізналася, що він за таке.

Приставивши рукавицю Рамоні до скроні, від чого голова в тієї трішки хитнулася набік, Тесс натиснула на гачок. Пролунав низький, категоричний звук «кгах», немов стиха кашлянув хтось дебелий.

І по всьому.

— 35 —

Вона не гуглила адресу Ела Стжельке; вона сподівалася отримати її від Норвілл. Але, як вона собі вже про це не раз нагадувала, такі справи ніколи не відбуваються відповідно до плану. Все, що їй треба зараз, це не втрачати глузду, не розгубитися, а довести справу до повного кінця.

Домашній кабінет Норвілл містився нагорі, в кімнаті, котра, либонь, колись планувалася як запасна спальня. Тут теж було повно Дбайливих Ведмедиків і Гуммелів. Також тут було з півдюжини фотографій у рамках, проте жодної ні з її сином, її головним скарбом, ані з покійним Роско Стжельке; самі лиш і портрети з автографами письменників, котрі виступали у «Ласих буквоїдів». Ця кімната нагадала Тесс фойє в «Стаґґер-Інн» із тамтешніми фотографіями рок-бендів.

«Вона не попросила мене поставити автограф на моєму фото, — подумала Тесс. — Авжеж, навіщо їй якась згадка про таку гівняну писательку, як я? Я ж просто прислужилася в ролі говорючої голови, аби лише заповнити діру в її календарі. Не кажучи вже про м’ясо для м’ясорубки її синочка. Як же їм пощастило, що я трапилася в правильний час».

Під стінним килимком із кишеньками, з котрих стирчали різноманітні циркуляри й бібліотечна кореспонденція, на письмовому столі Норвілл містився «Мак-Про», такий самий комп’ютер, як і в Тесс. Екран був темним, але жевріючий вогник центрального процесора підказав їй, що той перебуває лише в режимі сну. Пальцем у шкіряній рукавичці вона натисла одну з клавіш. Екран прокинувся, тепер вона дивилася на електронний робочий стіл Норвілл. От добре, без усяких марудних паролів.

Тесс клікнула на іконці адресної книжки,