Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

– А Джиммі? Що у ньому особливого? Чому саме він?

– Тут балакають, що він тій суці чокнутій сподобався, дитину від нього хотіла. Хрін його знає, правда чи ні. Колись через жінок війни починали, а щоб через мужика – не чув. Але взагалі всяке на світі буває. Гей, тсс… Лягай!

Я шльопнулася в зарості колючих рослин, перш ніж запідозрила, що це якийсь дикий жарт. Але моя шкіра терпіла недаремно – по матроса прийшли і потягли його із сортира, не дозволивши навіть штани застебнути.

«Не вірю. Просто не вірю», – я була надто неромантична, щоб сприйняти раптову пристрасть як мотив Арахлони.

Чаклунка розлютилася, не отримавши боцмана. Він означав для неї набагато більше, ніж постільна іграшка. Чи знав про це Одновухий Чим? Навряд чи. Він не ризикнув би планом і не відправив би Джиммі з корабля.

Чи навпаки?

Припустімо, старий був у курсі, що мета Арахлони – лише один член екіпажу. В такому разі Джиммі відправили на берег як запоруку повернення команди з «бульбашки»? Якби щось пішло не так, я обміняла б боцмана на весь екіпаж?

Може, дійшло б і до цього… Але чаклунка почала наш діалог із вимог, а не з торгу. Вона не запропонувала мені ціну.

Прокляття, та чому ж Джиммі? Я могла багато що пояснити, навіть те, навіщо «Принцеса півдня» тяглася за тридев’ять земель, хоча, якщо вірити Арахлоні (а чи треба їй вірити?..), знак переміщення висмикнув би корабель із будь-якої точки на мапі світу. Одновухий Чим до останнього сподівався, що вдасться обійтися без чаклунки. Той фатальний знак він домалював, коли стало зрозуміло: на островах Забороненого квадрата живих немає.

Чекайте, адже про мотиви Арахлони повинен знати Маркос Чорна Душа! Недарма він так витанцьовує навкруги боцмана. Але цей хитрун таємницю не відкриє. Мене він терпіти не може, хоч і тримається підкреслено чемно, під час кожної зустрічі демонструє дружбу та турботу. Прибила б!

Від табору я йшла повільно, якимись напівзарослими стежками, і довго чула чиїсь крики. Можливо, мого недавнього співрозмовника? Якщо так, то в нього напевно розв’язався язик. Не хотілося б, щоб капітан Маркос вирішив, що я можу принести проблеми.

***

Ми з ді Крайном, Ламбе, Ізабелла, годувальниця, а раніше і Артур жили в просторому кам’яному будинку Малії, колишньої покоївки Арахлони, розташованому в центрі міста – з краєвидом на піраміду (куди мене, ха-ха, теж не пускали) і майдан, з балконом на другому поверсі, з двома трьохсотлітніми колонами біля входу і горищем, заваленим стародавніми, безцінними на материку книгами.

Ті зухвалі безсовісні тварюки (крім немовляти, звісно) з мовчазного схвалення один одного зробили мене своєю рабинею!

Ні, вибір, скажімо, був. Ді Крайн одразу сказав: ми всі рівні, їсти готуємо по черзі, прибирання за графіком.

Вони й готували, щоб їх!.. Немитими руками немиті овочі в немитому посуді! І рибу погано чистили, і гриби червиві не викидали, і сміття в зерні їх не бентежило! Ми, виявляється, дорослі люди, нам нічого не страшно, особливо після термічної обробки.

Я не могла це терпіти. Гнала всіх, хто ліз брудними пальцями у вариво. Щодня гарувала за трьох! І що, хоч хтось сказав: «Дякую!»? Ну-ну. Все з’їдалося миттєво, а мені сипалися закиди в тому, що я, бачте, привчаю невибагливих людей до делікатесів.

Лікар опікувався дитиною як одержимий і заразом цурався капітана. Якщо в присутності ді Крайна заходила розмова про немовля, Ламбе швидко змінював тему – на що завгодно, хай навіть на спалах чуми на Орлонських островах сімдесят років тому або будівництво Ломленського каналу.

Спочатку капітан сприймав це як дивацтво, але згодом до нього повернулася природна спостережливість.

– Ти думаєш, що дитина моя, і боїшся, що я відберу її у тебе? – запитав він прямо. – Ти помиляєшся в обох випадках.

Ламбе це не заспокоїло, і, якщо чесно, хвилювався він недаремно. Чим краще почувався ді Крайн, тим активніше він брав участь у житті Ізабелли.

– Краоленські перли – те, що забезпечить маленьку до кінця життя. З кораблем на кшталт «Принцеси півдня» це буде легко. Скоро ми вийдемо в море, лікарю. Як у старі добрі часи…

На той момент капітан ще боровся з уку-ука і сидів удома, не бажаючи демонструвати стороннім свою слабкість. Він не знав, що його вистраждане дітище ось-ось піде у плавання під командуванням загарбника. Навіть балакучий Артур мовчав, уникаючи кровопролиття. Ми не мали ні ресурсів, ні союзників, щоб обстоювати свої права.

Але після походу до табору я вирішила, що незнання – не вихід. Нам треба було поговорити відверто. Ді Крайн – розумна людина, у нього завжди є свій погляд на звичні речі. Досить і того, що ми уникали обговорювати смерть старого Чима. Маркос Чорна Душа – не спільне гірке минуле, його не можна відкладати до спокійніших часів.