Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Пам'ятаєш, я якось сказав, що тобі личе, коли ти мокра?

- Такий комплімент складно забути, - видихнула Настя, відкидаючись на сидіння і зводячи тремтячі ноги.

- Я був не правий. Тобі личе не просто, коли ти мокра, а коли ти мокра на мені.

Настя тільки головою похитала, не в змозі приховати посмішку.

- Стас, ти такий ...

- Який? - подивився на неї скоса, завзято посміхаючись.

- Безсоромний! - Стас розсміявся, а у Насті в грудях защеміло.

Захотілося зупинити мить. Загубитися в тимчасовій петлі, щоб вони змогли жити, повторюючи вечір цього дня знову і знову. Вона боялася подумати, що буде далі. Яке майбутнє чекає на них, і чи є воно взагалі це майбутнє. Може, вже завтра все зміниться. Можливо це все, що у них є, і від цього ставало боляче. Болючіше, ніж вона припускала, хоча спочатку знала, на які муки себе прирече, якщо зробить крок на зустріч.

Стас рвонув з місця. Пара мчала по нічному Києву з опущеним дахом. Вітер тріпав волосся, кидаючи в обличчя, і змушуючи Настю зі сміхом поправляти його знову і знову. Стас взяв її за руку, кидаючи погляд по черзі на дорогу і Настю. Підніс до губ і поцілував кожен палець. Сьогодні був їх вечір.

Як і кілька вечорів після. Вони ніяк не могли наїстися один одним. Хоча обидва знали, що рано чи пізно доведеться спливти з їх особистого дна, на яке вони опустилися, щоб бути разом. І це дно було таким красивим. Переливалося різними відтінками, відчуттями, звуками. Комусь воно здалося б темним, безпросвітним, викликаючим осуд і презирство. Але тільки не для них. Впавши туди разом, обидва заздалегідь знали, що потонуть. Тільки навіть це усвідомлення не встало на їхньому шляху. Їм не потрібно був повітря, щоб дихати. Адже дихати, виявляється, можна один одним. Ловили будь-який момент, щоб провести його наодинці. Стас знаходив хоча б годину, а то й дві в добі, щоб провести їх з Настею. Зйомки в рекламах, репетиції, щоденні інтерв'ю залишали мало можливостей, але він їх знаходив. Вранці дзвонив, писав, навіть коли йому накладали грим для зйомки в рекламі мобільних телефонів, примудрявся листуватися з Настею. І жодного разу не було такого, щоб вона не відповіла. Крім лекцій. На них Настя навіть телефон з сумочки не доставала, тому що знала, що не втримається і прочитає повідомлення. А потім сама ж про це і пошкодує, тому що після повідомлень Стаса їй ставало не просто пекельно. Підживлюючись відповідними почуттями, дівчина не знала, куди себе подіти до наступної зустрічі. Ходила, як на голках, поки він не приїжджав і не дарував їй довгоочікуване звільнення. Їм навіть не завжди вдавалося доїхати до його квартири, настільки нестерпним було очікування.

Він брав її в машині, заїжджаючи в який-небудь спальний район. Завжди жадібно. Владно. Так, як умів тільки він. Ні, з Віктором Настя не порівнювала, тому що їх заняття любов'ю кардинально відрізнялися. Не тому що з чоловіком все тепер було за звичкою, остогидло і без емоцій. Ні. Свіридов вмів робити це з почуттям, але він частіше дбав тільки про своє задоволення. Так було з самого початку відносин.

Стас же завжди спочатку дарував його Насті, з гримасою напруги на обличчі, чекав, поки вона кінчить, і тільки потім відпускав і себе. Він був невтомний, її молодий коханець. Гарячий. Імпульсивний. Брав Настю різними способами, а їй залишалося летіти все вище і вище, забувши про те, що чим вище злітаєш, тим сильніше ймовірність обпалити крила. Дівчина не поступалася йому в пристрасті. Так само дарувала хлопцю задоволення, насолоджуючись своєю ефемерної владою над тим, кого любили мільйони, а він належав тільки їй.

Так минув тиждень. Всього тиждень. Цілий тиждень. Дивлячись, з якого боку подивитися. А потім повернувся Віктор.

.