Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

— Тож повертаємося до замку. А ви з нами. Маємо поговорити.

* * *

— Уже три місяці як у горах зникають люди, — командир фортеці нахилився над столом і втопився в них поглядом. — Я писав про це в столицю. А все почалося незабаром по тому, як я отримав наказ шукати такий шлях до Літеранської височини, яким зможе проїхати фургон. Я його знайшов — довгий і небезпечний. Треба збудувати два мости й розширити кілька проходів у скелях, але проїхати можна. І раптом починають щезати люди. Відсилаю звістку до Меекхану. І що? Замість роти чи двох Щурів, підтриманих кількома великими магами, отримую оце! Ніби мені мало проблем!

Кайлін вже встигла зрозуміти, що в такі миті не варто озиватися. Кавер Монель, який невідомо чому звався Чорним Капітаном, незважаючи на генеральську синяву, що колола око з його плаща, не хотів ставити запитань — просто хотів на них покричати. І йому треба було це дозволити, хоча б через його сивину й пооране зморшками обличчя.

Вона знала, що саме його так розлютило. Він начебто отримав накази, повинен був очікувати саме на таке, але вигляд десяти тисяч фургонів, які в’їжджають у долину, що лежала біля підніжжя замку, міг вивести з рівноваги кожного. Як і усвідомлення, що це лише чверть усіх проблем.

— Як я маю утримувати порядок в Олекадах? Як можу забезпечити наш фланг на випадок, якщо рушать кочівники, коли ми самі тицяємо палицями в осине гніздо? Не скажеш мені, Щуре? А може ти, панянко? Га?

Трохи раніше дехто вже називав її панянкою, але тоді це звучало краще. Менш… зверхньо.

— Ці вбивства й прибуття верданно не мають між собою нічого спільного, — чоловік праворуч від неї сказав це спокійно, майже менторським тоном. Помилка.

— Як це, на цицьки Андаї, нічого спільного?! Що ти за дурість мені тут торочиш, хлопче?! Усе почалося саме тоді, коли я надіслав звістку про те, що знайшов шлях на Височину!

«Хлопець», як на око, мав добряче за тридцять. Еккенгард, Вільний Щур, як вони вже встигли довідатися. Виявилося, що він знав Ласкольника й більшість людей з його чаардану. Найімовірніше, саме йому вони завдячували тим, що останні години провели не в найглибшій ямі фортеці. Кайлін обмінялася поглядами з Дагеною — вони стояли в кімнаті генерала вчотирьох. Вони, Щур і командир всієї Гірської Варти, яка стояла в Олекадах. Це Еккенгард запросив їх сюди, але вони досі не мали можливості довідатися, навіщо.

Хоча головну причину Кайлін знала. У горах, особливо поблизу замку, вже якийсь час ставало дедалі гарячіше. Нещасна башта, яку вони вирішили дослідити, була шостою за останні три місяці, чию залогу повбивали. Десять патрулів Варти зникли без вісті, хоча, як сказав той рудий офіцер, усі очікували, що їх знайдуть лише по тому, як зійдуть сніги. Про втрати місцевого люду поки що лише кружляли жахливі плітки.

Місцева шляхта кипіла. Графи й барони погрожували, що якщо Варта не забезпечить спокій, то вони самі це зроблять. Уже кілька разів солдати наштовхувалися в горах на підозрілі банди, які розмахували дозволами місцевих баронів на патрулювання місцин і затримання кожного підозрілого. Поки що обходилося без сутичок, але примара стріл, які свистять у повітрі, і клинків, липких від крові, зганяла всім сон із повік. Схоже, Лав-Онее припинило бути найнуднішою провінцією Імперії.

І саме сюди в’їжджало сорок тисяч верданнських фургонів. Нічого дивного, що генерал був розлючений.

— Що цей Ласкольник вигадав, га?

* * *

Розкриття йшло по колу й замкнулося на командирі чаардану. Він усміхнувся й подивився на них якось… зворушено.

— Усі, еге ж? Тож зараз — я. На чому я закінчив? А… Я хотів поїхати собі. Але зі столиці не можна поїхати отак легко. Коли ти грався в інтриги Ради Перших, то не можеш просто заявити, що тобі набридло. Я мав друзів і союзників в армії, серед імперських Щурів, при дворі, в оточенні самого імператора. Мене попередили, що якщо я виїду, продам маєток і вирушу в провінцію — то не проживу й трьох місяців. Ця княгиня не була єдиним смертним ворогом, якого я собі нажив. Я упав би із коня на полюванні, удавився б кісткою, скрутив би в’язи на сходах. Міг провести решту життя, тремтячи зі страху й віддаючи купу грошви на охоронців. Або я міг прийняти пропозицію Щурячої Нори. Внутрішня Розвідка запропонувала мені охорону й нове заняття… — стайнею пронісся шепіт, але Ласкольник, здавалося, його ігнорував. — Я мав стати… ні, не шпигуном, а тим, хто викує зброю для Щурів. Я відмовився, був тоді солдатом… вважав себе солдатом і сприйняв цю пропозицію як наругу. Стати тваринкою на шворці Щурів? Ніколи.

Кайлін дуже добре розуміла цей шепіт. Імперські Щури, Внутрішня Розвідка займалися вистежуванням шпигунів у межах Імперії, викриттям інтриг при дворі, пильнуванням за гільдіями магів і храмів, пильнуванням за рухами армії. Щури мали потужну владу й часто користалися з неї доволі нахабно. Їх ніхто не любив.

— Але Щури вміють бути переконливими. Показали мені… певні речі. Розповіли історію про село, зметене з лиця землі, і про дивні події, які це супроводжували. Показали малюнки й результати впливу сил, які мені навіть і не снилися. Відвезли до того села й дозволили там покуняти. Лише подрімати, а наступного року я прокидався від кошмарів. А потім до мене звернулися за допомогою… — Ласкольник посміхнувся. — А в мені ще залишилося багато від придворного інтригана, тож я знав, що вони не брешуть. Прохання було щирим. Щури не переймаються Кодексом, мають людей, які володіють магією інакшою, ніж аспектована, — але таких у них не дуже багато і всі вони перебувають під жорстким контролем. Їм потрібні були інші. Вони хотіли, аби я знайшов для них тих, хто вміє підкорювати Силу, не йдучи Стежками і не користуючись Джерелами. Бо в тому місці, куди вони мене взяли, аспекти не діяли — були настільки викривленими, що звичайні маги втрачали розум. Ні! — звів він долоню.

— …Не перебивайте мене зараз. Усі бачили, що сталося три місяці тому, коли ми полювали на жереб’ярів. Ніхто з нас не говорить про це голосно, але багато хто криво зиркає на Лею, Янне чи Даг. Дехто вважає, що це погано — мати в чаардані когось такого, хоча ви чудово знаєте, що мало не в кожному є схожі люди. Добре мати когось такого поряд, коли