Читати книгу - "Віннету ІІ"

тепер жодному з команчів не вдасться піти живим. Ну але так їм і треба — вони самі винні в тому, що в мирний час напали на стійбища апачів, а в форті Індж підло вбили послів. Якщо Віннету вдасться перекрити виходи, він зможе відступити зі своїми людьми, зібрати в долині всі свої сили в один загін і напасти на необережних команчів із тилу. Думаю, так він і зробить.

Нарешті поховальні співи припинилися, і команчі обступили нового верховного вождя.

— Здається, вони все-таки збираються штурмувати виходи, — зауважив вестмен. — Містере Лянґе, візьміть вашого сина і Сема та підіть по наших коней, щоб червоношкірі зопалу не відвели їх. А ми поки що залишимося тут. Судячи з усього, новоспечений вождь захоче поговорити з нами.

Золотошукачі біля копальні «Монтана». Південна Дакота, 1889 рік. Колекція Джона Ґребла з Бібліотеки Конгресу США.

І знову вестмен мав рацію: як тільки наші товариші пішли, новий вождь команчів повільно і тріумфальним кроком наблизився до нас.

— Воїни команчів сідають на коней, а блідолиці не рушають із місця. Чому?

— Бо ми не знаємо, що вирішили команчі.

— Ми йдемо геть із долини.

— Вам не вдасться вийти звідси.

— Коша-Певе схожий не на воїна, а на старого ворона, який каркає від страху. Коні команчів потрощать на порох своїми копитами будь-яку перешкоду на своєму шляху.

— Нерозумні команчі ведуть на загибель себе і своїх коней. Ми залишаємося тут.

— Хіба Коша-Певе не викурив із нами люльку миру і не став нашим другом і братом? Хіба він не зобов’язаний битися на нашому боці? Блідолиці — відважні воїни, вони поїдуть попереду команчів.

У відповідь Вірна Смерть підвівся, підійшов до вождя і засміявся йому в очі:

— Мій брат хитріший за стару лисицю, але не хитріший за Коша-Певе. Блідолиці повинні їхати попереду, щоб ціною свого життя прокласти дорогу команчам? Так, ми викурили з вами люльку миру, але від цього вождь команчів не став нашим вождем, тому він не має влади над нами. Ми випадково пристали до вас і не зобов’язані брати участі у ваших війнах. Але мій брат має рацію: блідолиці — відважні воїни, і вони допомагають своїм друзям, коли ті чинять мудро, а не йдуть стрімголов на вірну смерть.

— Ви відмовляєтеся їхати з нами? А я думав, що ви сміливі люди.

— Ми і є сміливі. Але й обережні. Ми — гості команчів, а відколи це команчі посилають своїх гостей на вірну смерть? І якщо ти сам сміливий воїн і вождь, то ти поїдеш попереду загону, бо там твоє місце.

Червоношкірий відвів очі: Вірна Смерть здогадався про його підступний задум сховатися за нашими спинами. Розлючений через те, що йому не вдалося обдурити нас, вождь грізно запитав:

— А що робитимуть блідолиці, коли команчі підуть? Вони зрадять нас і приєднаються до апачів?

— Як ми зможемо приєднатися до апачів, якщо мій брат розтопче їх копитами свого коня?

— Але сюди прийдуть інші. Команчі не дозволять блідолицим залишитися тут і змовитися з нашими ворогами. Ви повинні піти з нами.

— Я вже сказав, що ми залишаємося.

— Блідолиці не бояться, що стануть ворогами команчів?

— Ми в дружбі з усіма червоношкірими, але якщо хтось із них оголошує нам війну, ми захищаємося.

— Ми не віддамо вам коней.

— Ми їх уже взяли. Дивись!

І справді, наші товариші вже вели за вуздечки коней. Розлючений невдачею вождь закричав:

— Тепер я впевнений, що блідолиці вирішили перейти до апачів, і накажу моїм воїнам схопити їх!

Вірна Смерть залишався спокійним, немов не розумів, чим нам загрожує недовіра команчів, та ще й у долині, з усіх боків оточеній апачами.

— Я вже казав Білому Боброві, а тепер повторюю тобі, що ми вирішили залишитися, — твердо сказав він. — Але ми не вороги команчів, і у вас немає приводу брати нас у полон.

— Проте якщо блідолиці не підуть з нами, ми схопимо вас і силою змусимо їхати попереду загону, — наполягав похмурий вождь команчів.

Вірна Смерть уважно роззирнувся на всі боки. На його обличчі блукала хитра посмішка. Ми втрьох стояли біля багаття, наші товариші тримали коней на відстані кількох кроків за нашими спинами, команчів поблизу не було видно, очевидно, всі вони пішли сідлати коней. Тоді Вірна Смерть промовив німецькою, так, щоб індіанець не зміг зрозуміти його слів:

— Як тільки я його застрелю, миттю сідаємо на коней і їдемо до входу в долину. Всі команчі зараз біля виходу, з протилежного боку.

— Нехай мій брат не говорить невідомою мені мовою. Я хочу розуміти, що він каже.

— Зараз вождь усе зрозуміє. Мої брати сьогодні багато разів нехтували моїми порадами і не порозумнішали навіть після того, як втратили двох вождів і не один десяток воїнів. Тепер ви хочете піти на вірну смерть, та ще й надумали прикритися нашими тілами. Але ти погано знаєш Коша-Певе, він ніколи й нічого не робить проти своєї волі. Я не боюся ні тебе, ні твоїх воїнів. Як можеш ти зловити мене, якщо ти в моїх руках? Поглянь сюди! Я застрелю тебе, щойно ти спробуєш рушити з місця!

З цими словами Вірна Смерть вихопив револьвер і наставив його на індіанця. Той спробував вихопити ножа, але старий був напоготові, він блискавично тицьнув гвинтівкою новому вождю в груди і з погрозою в голосі промовив:

— Руки! — вождь опустив руки. — Я не жартую. Ти поводишся, як мій ворог, тому, якщо ти зараз не виконаєш мого наказу, дістанеш кулю.

Розфарбоване