Читати книгу - "Тінь перемоги"

ордену доставляв його статус. Кавалером цього ордена міг стати тільки той, хто скоїв блискучий подвиг, проявив хоробрість у бою, провів видатну військову операцію. Було просто не можна купити «Георгія», отримати по блату або на ювілей, нехай навіть і найбільш, що тільки є круглий. Тільки видатні звершення на полі битви вели до отримання «Георгія». Звання Героя Радянського Союзу мало ціну саме з тієї ж причини: це звання можна було отримати тільки здійснивши героїчний подвиг.

І ось перший виняток із правила: Жуков сам собі прикручує Золоту Зірку на день народження.

З цього моменту пішла роздача геройського звання направо і наліво. Ось Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович. Звання Героя Радянського Союзу отримав у мирний час - 28 жовтня 1977 року. За що? За те, що йому 60 років виповнилося. Маршал Радянського Союзу Устинов Дмитро Федорович - теж герой. Звання привласнив 27 жовтня 1978 року. Начебто немає війни. Як він Героєм став? Так він же до 70 років дотягнув! Хіба не героїзм? День народження йому 30 жовтня. Так ось за три дні до ювілею... Це й цивільним товаришам в Політбюро сподобалося. Сидять вони в Кремлі, підходить одному з них кругла дата, йому соратники оголошують: все твоє життя у кремлівських покоях, у номенклатурних санаторіях - один безпробудний подвиг. Прийми, дорогий товаришу, звання Героя Радянського Союзу!

І незабаром усі керівні товариші в Кремлі героями стали.

Жуковський підхід жахливо товаришеві Брежнєву сподобався.

У Леоніда Ілліча день народження - 19 грудня 1906 року. А ось дати надання йому звань Героя Радянського Союзу: 18 грудня 1966, 18 грудня 1976, 19 грудня 1978 і 18 грудня 1981 року. На 60 років - Герой. На 70 - знову Герой. На 72 - знову Герой. Ну і на 75 - ще раз. Спочатку давали на круглі дати. Потім вирішили давати і на напівкруглі. Але не стерпіли і разок дали на звичайний день народження. На додаток до святкового торту.

І навішав на себе Брежнєв стільки ж, скільки й Жуков, - чотири геройські зірки. Та ще у Брежнєва одна тоненька зірочка Героя Соцпраці. І стало п'ять. Так що наздогнав він Жукова і навіть перегнав.

Але все це неподобство не від Брежнєва, а від Жукова пішло. Жуков першим собі в день народження звання Героя привласнив.

4.

Але, чи правда, що Жуков сам собі повісив четверту зірку? Правда. Після ХХ з'їзду партії Жуков відчував себе майже повновладним господарем і робив, що хотів. Хрущова Жуков публічно Микиткою називав. Жуков демонстрував Хрущову своє презирство не тільки в тісному колі, але й публічно.

«Красная Звезда» (13 травня 1997) описує одну з безлічі подібних витівок великого полководця. «Жуков в якості міністра оборони був запрошений на "урядовий захід"- прем'єру спектаклю, яку повинен був відвідати Хрущов. Ранг міністра зобов'язував до присутності. Жуков приїхав з дружиною і зайняв місце в урядовій ложі, у другому ряду. Коли з'явився Хрущов, зал почав аплодувати стоячи. Аплодували всі, за винятком маршала, який задумливо вивчав програмку. Дружина тихо запитала: "Ну хоч прикинься..."

«Красная Звезда» в захваті від такої поведінки: дружина просить хоч прикинутись, а він не прикинувся! Ось який хоробрий був наш великий стратег товариш Жуков!

Між тим, тут виявлено хамство вищої проби, хамство щодо особи, яка офіційно є першою у великій державі. Ти можеш Микитку вважати придурком, але навіщо свою неповагу демонструвати публічно? В даному випадку Жуков виявляє хамство, не тільки стосовно до першої особи держави, а й до всього залу. Якщо всі стоячи аплодують, а один демонстративно ігнорує загальний порив, виходить, він мовчки шле послання: я любив тебе, натовпе! Адже в залі на «урядовому заході» сиділи не одні тільки робітники й колгоспниці. Тут сиділа і вся правляча еліта. І кожен, - впевнений у цьому, - думав: що буде, якщо цей хам дорветься до влади?

Жуков своєю поведінкою ображав не тільки лідера країни, але в його особі - і всю державу. Якщо хтось публічно грубіянить главі держави, то це образа всьому народу. Але ж там були присутні і посли великих держав, і наші численні закордонні друзі.

Такими витівками, - а відколював він їх регулярно, - Жуков демонстрував не тільки повне презирство до всіх оточуючих, а й дивовижну, просто неймовірну, дурість. Жуков готувався стати диктатором. Нероном або Калігулою. І вже в цю роль вживався, освоював її. Влада в країні вже майже повністю належала Жукову. І тут слід було проявити зовсім небагато хитрощів. Слід було вчитись у Сталіна. Сталін увійшов у владу на м'яких котячих лапах. Зірок на себе не вішав. Не хамив. Всім усміхався. Ось як Борис Бажанов описує початок звичайного робочого дня в Політбюро в середині 20-х років. «Зінов'єв не дивиться в бік Троцького, і Троцький теж робить вигляд, що його не бачить, і розглядає папери. Третім входить Сталін. Він простує прямо до Троцького і розгонистим широким жестом дружелюбно тисне йому руку.» (Спогади колишнього секретаря Сталіна. Стор. 63) Троцький вважав Сталіна сірістю. І це правильно: сіренький такий муркотун котик Йоська.

А Жуков ще до повного захоплення влади себе левом уявив. І поводився відповідним чином. Станеш диктатором, хами скільки хочеш. А поки ти ще диктатор не стовідсотковий, поки ти ще повинен ділити владу з Хрущовом, так заховай же свої диктаторські замашки. Тебе ж стратегом вважають, а головна сила стратегії в раптовості. Умій приховувати свої задуми.

У хамській поведінці цього горе-стратега знову і знову виявлена непоправна вада бездарного полководця: Жуков завжди недооцінював супротивників. У тому числі - і дурненького на вигляд Микитку.

Ставлення Жукова до керівництва країни, великі плани захоплення влади, ми розглянемо в наступній книжці. Зараз ми говоримо про ордени. Думку повторюю: Жуков відчував себе вже майже повним господарем у великій країні і міг собі дозволити не тільки самовозведення в чотириразові Герої, але і куди більш серйозні речі.