Читати книгу - "Крижана принцеса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Патрик зрозумів, що зараз вона мала на увазі не лише будинок.
— Як трапилася аварія? Вибач, що я запитую.
— Усе гаразд, — глибоко зітхнула Еріка. — Вони гостювали в моєї тітки в Стремстаді. Тоді вже стемніло й почало дощити, а через сильний мороз дорога вкрилася крижаною кіркою. Тато завжди їхав обережно, тому припускають, що прямо під колеса несподівано вискочила якась тваринка. Тато дуже різко загальмував, і автомобіль врізався в дерево край дороги. Кажуть, що вони загинули одразу ж. Принаймні так розповіли нам з Анною. Та вже ніколи не дізнаєшся, як воно було насправді.
Еріка зронила сльозинку, і Патрик нахилився, аби її витерти. Він ніжно взяв її за підборіддя й змусив подивитися йому в очі.
— Вони б так не говорили, якби це була неправда. Я впевнений, що батьки не мучилися, Еріко. Абсолютно впевнений.
Еріка мовчки кивнула. Вона вірила Патрикові, і їй здавалося, наче з її плечей звалився важкий тягар. Автомобіль згорів. Упродовж кількох безсонних ночей вона не годна була позбутися тяжкої думки, що батьки згоріли заживо від вогню, що зайнявся всередині. Слова Патрика заспокоїли Еріку, і вперше за довгий час вона відчула деяке полегшення, коли згадувала цю страшну аварію, що позбавила її батьків життя. Скорбота залишилася, однак тривога зникла. Патрик змахнув кілька сльозинок, що текли її обличчям.
— Бідна Еріка, бідна Еріка.
Вона взяла його руку й притулила до своєї щоки.
— Напевно, грішно так казати, Патрику. Насправді я ніколи не була такою щасливою, як зараз, цієї миті. Дивовижно, але я почуваюся так надійно поруч із тобою. Я не відчуваю жодної невпевненості, як зазвичай буває, коли щойно починаєш бути з кимось разом. Як гадаєш, чому так?
— Я гадаю, це тому, що ми створені одне для одного.
Еріка залилася рум’янцем. Однак вона мала зізнатися, що вірить його словам. Вона почувалася так, наче знайшла свій дім.
Немов за сигналом вони підвелися з-за столу, залишили посуд і, обійнявшись, попрямували до спальні. За вікном рясно сніжило.
Так незвично знову опинитися у своїй дитячій кімнаті. Згодом її смаки змінилися, а кімната досі залишилася такою, як і раніше, — у рожевих кольорах і мереживі, які тепер їй не подобалися.
Джулія лежала на спині у своєму вузенькому дівочому ліжку і, притиснувши руки до живота, втупила погляд у стелю. Її все дратувало. Усе розліталося на маленькі уламки. Так, неначе з народження й до сьогодні вона жила в смішному будинку з дзеркалами, у яких усе мало зовсім інший вигляд. Вона не знала, що буде з навчанням. Увесь ентузіазм умить зник, і тепер семестр продовжувався без неї. Але вона гадала, що ніхто й не помітить її відсутності. Їй завжди було дуже складно знайти друзів.
Сама ж Джулія знала, що могла ось так пролежати у своїй рожевій кімнатці, прикипівши поглядом до стелі, аж доки не посивіє від старості. Бірґіт і Карл-Ерік жодними зусиллями не зможуть завадити їй залишитися тут. Вона могла жити за їхній кошт решту свого життя. Докори сумління змусили б їх іще довго не застібати гаманець.
Здавалося, наче вона перебувала під водою. Руки були важкими, і її проймав біль, а кожен звук долинав немов крізь прірву. Спочатку все було по-іншому. Тоді вона була сповнена праведного гніву та ненависті так сильно, що це лякало її саму. Ненависть і досі нікуди не поділася, однак її запал змінився покорою. Вона так звикла зневажати саму себе, що навіть фізично відчула, як ненависть набула іншої форми: тепер вона спрямовувалася не назовні, а всередину й краяла рани її серця. Старих звичок важко було позбутися. Ненавидіти саму себе — це мистецтво, яке вона досконало опанувала.
Джулія повернулася набік. На письмовому столі лежала їхня спільна з Алекс світлина, і вона здогадалася викинути її. Щойно вона годна буде підвестися, розірве цю фотографію на тисячу шматків і викине. Те обожнювання, яке вона побачила у своєму погляді, змусило її скривитися. Алекс була холодною й вродливою, як завжди, але це гидке каченя біля неї з обожненням дивилося на старшу сестру, повернувшись до неї своїм кругленьким обличчям. Джулія завжди була певна, що Алекс ніколи не могла припуститися помилки, і глибоко в душі плекала таємну надію на те, що одного дня сама стане такою ж гарною та впевненою, як Алекс. Вона посміхнулася. Така наївна. Який сором! Сором супроводжував її все життя. Їй завжди здавалося, що за спиною її всі засуджують і сміються з дурної та огидливої маленької Джулії.
У двері тихо постукали, і Джулія вирвалася з власних роздумів. Вона добре знала, хто це був.
— Джуліє, ми хвилюємося за тебе. Не хочеш вийти до нас на хвилинку?
Вона не відповіла Бірґіт. Натомість уважно розглядала пасмо свого волосся.
— Будь ласка, Джуліє, будь ласка!
Бірґіт сіла на стілець за письмовим столом і повернулася до Джулії.
— Я розумію, що ти злишся на те, що ми зробили, і ненавидиш нас, але повір, ми завжди бажали тобі лише добра.
Джулія втішалася тим, що Бірґіт мала знесилений і засмучений вигляд. Здавалося, наче вона не спала кілька ночей, хоча насправді це було не так. Під очима в неї з’явилися нові зморшки, і Джулія зловтішно подумала, що підтяжку, яку Бірґіт мала намір зробити наступного року на свій шістдесят п’ятий день народження, їй доведеться зробити раніше. Бірґіт посунула стілець ближче й поклала руку на плече Джулії. Дівчина негайно ж струсила її із себе, і Бірґіт розчаровано відкинулася на стільчику.
— Джуліє, ми любимо тебе. Ти ж знаєш це.
Аякже! Навіщо всі ці витребеньки? Вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижана принцеса», після закриття браузера.