Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

чи то невинні, але неоковирні засоби драматургів-людей, чи то злочинні шахрайства магів — це лише спосіб обдурити те творче поривання. У цьому світі для людей воно невтолиме, а отже — незнищенне. Неспотворене, воно не має наміру ошукувати, ні зачакловувати, ні панувати; воно прагне до взаємного збагачення, партнерства у творенні та радості, а не до рабства.

Багатьом Фантазія — це субтворче мистецтво, яке викидає дивні коники зі світом і з усім, що в ньому, комбінуючи іменники та перерозподіляючи прикметники, — здавалася підозрілою або і протизаконною. Декотрим вона видавалася щонайменше дитинною глупотою, підхожою лише для народів і осіб юного віку. Щодо законності Фантазії, то я лише зацитую невеличкий фрагмент із листа, що його я колись написав чоловікові, котрий зобразив міф і чарівну історію як «побрехеньки»; втім, віддаючи йому належне, треба сказати, що йому вистачило доброти і збентеження означити творення розповіді як «вдихання брехні крізь Срібло».

«Мій пане, — сказав я. — хоча вже й давно звідчужніла.

Позбавлена благості — може, але не розвінчана — ні!

Останки могуття таки залишились при ній:

Вона Співтворець, і безцінне його Біле Світло,

Крізь неї пройшовши — розщеплене, — знову розквітло

В безмежних сполученнях форм і відтінків, які

Кочують між нас, невимовно багаті й легкі.

Хай ельфи і ґобліни з нашої волі цей світ

Заселять дощенту, нехай ризикнемо посміть

Богів і їх житла створити зі світла і тьми.

Засіяти сім'я драконське — таке наше право (і ми

Його зужили чи зловжили). Те право не втратило сили:

ми творим за тим же законом, що й нас сотворили».

Фантазувати — звичне людське заняття. Воно, безумовно, не руйнує і навіть не кривдить Здоровий Глузд: воно також не притуплює цікавості до наукової достовірності й не перешкоджає її сприйняттю. Навпаки. Що гостріший і ясніший розум, то кращим зробить його фантазія. Якби люди постійно перебували у стані, в якому вони не хочуть або не можуть збагнути правду (факти чи докази), тоді фантазія знемагала б, аж доки вони би зцілилися. Якщо люди колись увійдуть-таки в цей стан (це не видається вкрай неможливим). Фантазія загине і перетвориться на Хворобливу Оману.

Адже творча Фантазія ґрунтується на твердому переконанні, що речі в цьому світі під сонцем є такими, якими вони є; на визнанні факту, а не на схилянні перед ним. Нісенітниці в казках і віршиках Льюіса Керола базовано на логіці. Якби люди справді не розрізняли жаб і людей, тоді ніколи не з'явилися би чарівні історії про жаб'ячих королів.

Фантазію, звісно, можна довести до крайнощів. Вона може бути погано скроєною. Її можна зужити на лихе. Вона здатна навіть одурити уми, з яких постала. Та про яку з людських здібностей у цьому світі, що зазнав падіння, не можна сказати те саме? Люди уявили собі не тільки ельфів — вони вигадали богів і поклонялися їм, поклонялися далебі тим із них, котрих найбільше спотворила злостивість їхніх авторів. Одначе ті створили фальшивих богів із інших матеріалів: із власних ідей, власних знамен, власних грошей; навіть їхні науки та соціально-економічні теорії вимагали людських жертв. Abusus поп tollit usum[41]. У людей залишається право на фантазію: ми творимо, як можемо, у власній наслідувальній манері — тому що створили й нас; і не просто створили, а — за образом і подобою Творця.

ВІДНОВЛЕННЯ. ПОРЯТУНОК. УТІХА

Щодо старого віку: чи то особистого, чи то у стосунку до часу, в який нам випало жити, — то він, як часто припускають, може дійсно породжувати безсилля (пор, с. 345–346). Але цю ідею головно породило банальне вивчення чарівних історій. Аналітичне вивчення чарівних історій таке саме недоречне як підготовка до отримання задоволення від їх читання чи писання, як історичне вивчення драматургії всіх земель і народів — якби хто надумав його провести — для отримання задоволення від перегляду п'єс чи писання власних. Вивчення може стати гнітючим. Учений швидко збагне, що, попри докладені зусилля, він зібрав лише жмуток листків — чимало з яких уже відірвалось і зів'яло. — з незчисленного листя Дерева Казок, яким устелено Ліс Днів. Додавати щось до такого багатства видається марною річчю. Хто зможе вигадати новий листок? Усі взірці: від бруньки до розпростаного листка — й усі кольори: від весни до осені — люди відкрили вже дуже давно. Та це — неправда. Насінину дерева можна пересадити майже у будь-який ґрунт, навіть такий виснажений димом (за словами Ленґа), як наш, англійський. Весна, звісно ж, не стає менш прекрасною від того, що ми бачили чи чули про щось подібне: щось подібне, а не тотожне, бо від початку світу й аж до його кінця воно не буде таким. Кожен листок: дуба, ясена, глоду — є унікальним утіленням взірця, і для декотрих із них саме цей рік може стати справжнім утіленням, їх уперше побачать і визнають, хоча дуби випускали листя перед незліченними поколіннями людей.

Ми не припиняємо (чи не повинні припиняти) малювати через те, що всі лінії мусять бути криві або прямі, або писати картини через те, що є лише три «основні» кольори. Еге ж, ми мали би зараз бути дещо старими, якщо зважити на те, що ми є спадкоємцями задоволення й усталеного ладу в мистецтві багатьох поколінь наших предків. І в цьому багатющому спадку може чаітися загроза знудитися чи пристрасно захотіти стати оригінальним, яка здатна довести до нехтування прекрасних малюнків, витончених візерунків і «гарненьких» кольорів або ж до банальної маніпуляції зі старим матеріалом і до його переробки, розсудливої та безсердечної. Проте істинний шлях порятунку від утоми годі знайти в зумисне неоковирному, грубому, спотвореному, ні в перетворенні сущого на темне та неослабно жорстоке, ні в подальшому змішанні барв із переходом од прозорості до брудноти, ні у фантастичному, аж до слабоумства й навіть далі — до маячні, ускладненні форм. Аби не опинитись у таких станах, нам потрібне відновлення. Ми маємо ще раз поглянути на зелений колір і знову захопитись (але не засліпитися) блакитним, жовтим і червоним. Ми маємо зустрітися з кентавром і з драконом, а тоді, можливо, зненацька добачити — як прадавні пастухи — овець, собак, коней. І вовків. Чарівні історії допомагають нам відновлюватись. У цьому сенсі лише смак до них може зберегти в нас дитинність.

Відновлення (воно передбачає повернення та зміцнення здоров'я) — це пере-набуття, перенабуття ясного погляду. Я не кажу, що треба «бачити речі такими, якими вони є», і не вдаюся до філософів, хоча міг би ризикнути і сказати, що треба «бачити речі такими, якими ми повинні (повинні були б) їх бачити», — як дещо окреме від нас самих.