Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

«Перший або головний міністр, — відповів я, а його я й мав на увазі, — це — створіння, що не знає ні горя, ні радощів; ні любові, ні ненависті; ні жалю, ні гніву. В усякому разі, з усіх пристрастей йому відомі лише жадоба багатства, влади та титулів. Слова він уживає для різних потреб, тільки не на те, щоб висловлювати свою думку. Правду каже лише тоді, коли хоче, щоб її вважали за брехню, а бреше, — коли бажає, щоб йому повірили. Ті, кого він ганьбить поза їхньою спиною, стоять на прямому шляху до службового підвищення, а той, кого він вихваляє перед іншими, мусить вважати себе від того дня за пропащу людину. Найгірша ознака для вас — коли він щось обіцяє, а надто ще й ствердить це присягою. Тоді кожен, хто має розум, відразу ж тікає і кидає всяку надію.

Є три способи стати першим міністром: перший — уміло скористатися своєю дружиною, донькою або сестрою, другий — зрадити свого попередника або підкопатися під нього і третій — якнайзапальніше виступати привселюдно проти двірської розбещеності. І розумний король скоріше вибере того, хто застосовує останній метод, бо ці палкі виказувачі завжди якнайслухняніше потуратимуть бажанням і пристрастям свого пана. Маючи у своїм розпорядженні всі посади, ці міністри забезпечують собі владу, підкупаючи більшість членів сенату або великої ради, а нарешті, особливим способом, що зветься актом амністії (я описав йому її суть), уникають розплати і відходять від громадської діяльності, обтяжені награбованим у народу.

Палац першого міністра — то школа, де він готує інших до такої самої спеціальності. Його пажі, лакеї та швейцари, наслідуючи поведінку пана, самі стають міністрами у своїй галузі і навчаються трьох головних елементів цього мистецтва — брехати, підкупати та красти. Є і в них свої двори, що складаються з осіб вищого рангу. Іноді ж, завдяки своїй спритності та безсоромності, вони поволі підіймаються до того, що заступають свого пана.

Першим міністром керує звичайно яка-небудь стара розпусниця або його улюблений лакей, що правлять за канали, якими розливаються всі милості, і, власне, можуть бути названі справжніми управителями королівства».

Одного дня, почувши від мене про наше дворянство, мій хазяїн люб'язно зробив мені комплімент, якого я не хочу таїти. Він висловив думку, що я належу до якоїсь благородної родини, бо, поступаючись усім їхнім єгу силою та моторністю, я набагато вищий за них і формами тіла, і кольором шкіри, й охайністю, а це він приписував відмінному від інших звірів життю. До того ж мене обдаровано не самою здатністю говорити, а й розумом, і настільки, що всі його знайомі вважають мене за якесь диво.

Він сказав також, що й у них білі, гніді та мишасті гуїгнгнми трішки відрізняються будовою тіла і здібностями від гуїгнгнмів сірих, чалих та вороних і через те завжди виконують обов'язки слуг. Проте їм і на думку не спадає рівняти себе до їхньої породи, і тут таке прагнення вважали б за дике та неприродне.

Подякувавши уклінно за похвальну для мене думку, яку він люб'язно склав про мене, я запевнив його милість, що походжу від простих чесних батьків, які ледве-ледве спромоглися дати мені пристойну освіту. Разом із тим я пояснив йому, що наше дворянство зовсім не таке, як він його собі уявляє. Молоді дворяни з дитинства привчаються до розкошів та ледарства і, як тільки дозволяє їм вік, спалюють свої сили в товаристві розпусних самиць, які заражають їх мерзенними хворобами. Коли ж вони майже проциндрять свої маєтки, то тільки заради грошей одружуються з жінками простого роду, неприємними і негарними особами, яких вони ненавидять і зневажають. Діти в них звичайно золотушні, рахітичні та потворні, і рід їхній рідко переживає три покоління, хіба що жінка подбає про те, щоб знайти здорового батька серед своїх сусідів або слуг і тим поліпшити та продовжити той рід. Кволе, хворобливе тіло, худорлява постать і бліда шкіра — ось справжні ознаки благородної крові, а здорову міцну постать мають за ганьбу для людини значного роду, бо всі вважають тоді, що справжнім її батьком був грум або фурман. Розумові та моральні пороки супроводять тілесні дефекти і складаються з лінощів, спліну, темноти, примхливості, хітливості та чванливості.

Без згоди цієї славетної корпорації не можна затвердити, скасувати або змінити жодного закону, і ці ж такі дворяни беззвітно порядкують всією нашою власністю.

Розділ VII

Велика любов автора до рідного краю. Зауваження його господаря щодо описаних автором англійської конституції та англійського уряду; паралелі та порівняння. Спостереження господаря над людською природою.

Читач, мабуть, дивується, що я насмілився виставити своїх земляків у такому правдивому світлі перед тими, що й так схильні були до несхвальної думки про людський рід, цілком схожий з їхніми єгу. Мушу відверто признатися, що чесноти цих чудових чотириногих у порівнянні з розпустою людською розкрили мені очі й так поширили мій світогляд, що наші вчинки й пристрасті я почав бачити в зовсім іншому світлі й вирішив, що з честю мого роду нема чого церемонитись. Та це було б і неможливо з такою проникливою особою, як мій господар, який щодня викривав у мене тисячі поганих прикмет, що серед нас їх ніколи не вважали б за слабкості людські. Завдяки йому я навчився ненавидіти брехню та ошуканство і так полюбив правду, що заприсягся принести їй в жертву все.

Тепер я можу признатися читачеві, що в мене був іще один важливіший мотив для такого вільнодумного змальовування речей. Не проживши в цій країні й року, я так полюбив і пройнявся такою пошаною до її жителів, що твердо вирішив не вертатися додому, а залишитися тут, серед цих дивних гуїгнгнмів, споглядаючи їхні доброчесності та вправляючись у них і не маючи жодного прикладу пороку або спокуси на нього. Але мій постійний ворог — доля — не судила мені такого великого щастя. Мене, проте, втішає тепер трохи, що, розповідаючи про своїх земляків, я поменшив їхні хиби, наскільки це було можливо перед таким гострим допитувачем, і кожен пункт освітлював якомога сприятливіше для нас. Бо хто ж, справді, буде безстороннім, коли йдеться про місце його народження?

Я переказав у головних