Читати книгу - "На лезі клинка"

вже оголосив, що має намір повернути Дагоску. Може, це пусті балачки, а може, й ні. — Бурр зціпив губи. — Кажуть, у нього повсюди шпиги. Можливо, йому вже доповідають про наші проблеми в Енґлії, можливо, він уже готується скористатися нашою слабкістю. Цих північан треба здолати швидко. Дуже швидко. Дванадцять полків і рекрути від дворян. З цієї точки зору гіршого часу для війни і не придумаєш.

— Тобто, сер?

— Уся ця катавасія з мерсерами. Від неї постраждало кілька великих дворян. Брок, Ішер, Барезін та інші. Тепер вони тягнуть з рекрутами. Хтозна, кого вони нам надішлють і коли. Мабуть, отримаємо купку напівголодних, беззбройних жебраків, яких вони зручно приберуть зі своїх земель. Нікчемний натовп голодних ротів, яких треба годувати, вдягати, озброювати, а нам і без того ох як не вистачає гарних офіцерів.

— У моєму батальйоні є хороші хлопці.

Бурр нетерпляче урвав його.

— Хороші, так! Чесні, завзяті, але недосвідчені! Більшості з-поміж тих, хто воював на Півдні, війна не сподобалася. Вони покинули армію і не збираються повертатись. Ти бачив, які тепер пішли молоді офіцери? Ми стали якимсь пансіоном шляхетних дівиць! А тепер ще Його Високість принц виявив інтерес до командування. Він навіть не знає, за який кінець тримати меч, зате марить славою, і я не можу йому відмовити!

— Принц Рейнолт?

— Якби ж то! — вигукнув Бурр. — З Рейнолта ще могла би бути якась користь! Йдеться про Ладіслу! Командувач дивізією! Чоловік, який щомісяця викидає тисячу марок на ганчір’я! Геть недисциплінований чоловік! Я чув, що він чіплявся до кількох служниць, втім, архілектору вдалося зам’яти інциденти.

— Не може бути, — сказав Вест, хоча до нього теж доходили такі чутки.

— Спадкоємець трону ризикуватиме своїм життям, коли король нездужає? Де таке бачено!

Бурр підвівся і відригнув, скривившись.

— Клятий шлунок!

Він підійшов до вікна і похмуро глянув на Аґріонт.

— Вони вважають, що усе легко вирішиться, — мовив він тихо. — Чинодрали у Закритій Раді. Мовляв, ми швиденько скочимо в Енґлію і все владнаємо ще до першого снігу. Хоча вони знають, який жах стався у Дунбреку, але їх лише могила виправить. Вони казали те саме перед війною з гурками, і ми тоді ледь не погинули. Ці північани не такі прості, як їм здається. Я воював із найманцями-північанами у Старикланді: це жорстокі люди, звиклі до жорстокого життя, до війни. Вони безстрашні і вперті, навчені битися в горах, у лісах, на холоді. Вони не визнають наших правил — ба, навіть їх не розуміють. Вони принесуть на поле бою таку жорстокість і дикунство, що гуркам і не снилося.

Бурр відвернувся від вікна і поглянув на Веста.

— Здається, ти, майоре, народився в Енґлії?

— Так, сер, на півдні, біля Остенхорма. До смерті батька там знаходилась наша сімейна ферма…

Він затнувся.

— Ти там виріс?

— Так.

— Отже, місцевість тобі знайома?

Вест спохмурнів.

— Лише у тих краях, сер, але я вже не був там…

— Ти знаєш цих північан?

— Так, деяких. Багато з них досі живе в Енґлії.

— Ти знаєш їхню мову?

— Трохи, але вони мають багато…

— Добре. Я збираю штаб офіцерів — надійних хлопців, котрі виконуватимуть мої доручення, і слідкуватиму за тим, щоб наша армія не розвалилася ще до того, як вона зіткнеться з ворогом.

— Звісно, сер.

Вест почав мізкувати.

— Капітан Лютар здібний і розумний офіцер, лейтенант Джеленгорм…

— Ха! — вигукнув Бурр, розчаровано махнувши рукою. — Я знаю Лютара, цей хлопець — бовдур! Про таких яснооких слиньків я й говорив! Мені потрібен ти, Весте.

— Я?

— Так, ти! Не хтось, а сам маршал Варуз, найвідоміший солдат Союзу, дав тобі блискучу рекомендацію. Він каже, що ти найвідданіший, найзавзятіший і найстаранніший офіцер. А це саме ті якості, які мені потрібні! Лейтенантом ти воював у Гуркулі під командуванням полковника Ґлокти, правда?

Вест зглитнув слину.

— Ну, так.

— І всім відомо, що ти першим пустився крізь пролом під час облоги Ульріока.

— Ну, одним із перших, я…

— Ти командував солдатами в бою, а твоя особиста відвага поза сумнівом! Не варто прибіднятися, майоре, ти саме той, хто мені потрібен!

Бурр сів із посмішкою на обличчі, переконаний, що доніс свою думку. Він знов одригнув, прикривши рот рукою.

— Вибачай… клятий розлад травлення!

— Сер, дозвольте говорити відверто?

— Я не придворний, Весте. Ти завжди повинен говорити зі мною правдиво. Я цього вимагаю!

— Посада у штабі лорд-маршала… сер, ви повинні дещо розуміти. Я син поміщика. Простолюдин. Мені навіть як командиру батальйону важко домогтися поваги молодших офіцерів. Люди, яким мені доведеться віддавати накази, якщо я буду членом вашого штабу, сер, старші офіцери блакитної крові… — Він затнувся, пригнічений. Маршал втупився у нього нерозуміючим поглядом. — Вони цього не допустять!

Бурр здивовано звів брови.

— Не допустять?

— Їхня гордість цього не дозволить, сер, їхня…

— До дідька їхню гордість! — Бурр подався вперед, не зводячи темних очей з Веста. — А тепер послухай мене, і то уважно. Часи змінюються. Мені не потрібні люди з блакитною кров’ю. Мені потрібні люди, які здатні планувати, організовувати, віддавати накази і їх виконувати. У моїй армії не буде місця тим, хто викаблучується, скільки би тої блакиті у крові вони не мали. Як член мого штабу ти представлятимеш мене, а я не терпітиму зневаги чи нехтування. — Він несподівано знову відригнув і вгатив кулаком по столу. — Я про це подбаю! — гаркнув він. — Часи змінюються! Коли вони не відчувають цього зараз, то відчують потім!

Вест відповів німим поглядом.

— Так чи інакше, — Бурр нетерпляче махнув рукою, — це не дискусія, а наказ. Тепер у тебе нове призначення. Ти потрібен своєму королю, своїй країні, і на тому крапка. Маєш п’ять днів, щоб передати командування батальйоном у нові руки.

І лорд-маршал повернувся до паперів.

— Так точно, сер, — пробурмотів Вест.

Він занімілими пальцями намацав ручку позаду себе і, зачинивши двері та дивлячись у підлогу, побрів коридором.

Війна. Війна на Півночі. Дунбрек захоплений, північани напали на Енґлію. Довкола нього сновигали заклопотані офіцери. Хтось зачепив Веста, але він не зважав. На його батьківщині люди були в небезпеці, у смертельній небезпеці! Люди, яких він, можливо, знав, сусіди. Навіть зараз, усередині Союзу, точилась боротьба! Майор потер підборіддя. Ця війна може стати жахіттям. Навіть гіршою за війну в Гуркулі, і він перебуватиме у самому центрі подій. Посада в штабі лорд-маршала. У нього? Коллема Веста? Простолюдина? Він досі не міг у це повірити.

Вест відчув, як у його душу закрадається промінь провинної радості. Саме заради такого призначення він надривався усі ці роки. Якщо не схибить, то хтозна-чого він