Читати книгу - "Останній дон"

Данте пожбурив її на ліжко. Джулія була нівроку тілиста, але він схопив її і кинув, здається, без жодного зусилля. Після цього сів верхи на неї.

— Я наполягаю, щоб ти взяв презерватив, — сказала Джулія. — Я вимагаю цього.

Наступної миті їй вогнем шугнуло в голову, вона збагнула: Данте вдарив її так сильно, що вона мало не знепритомніла. Джулія пробувала випручатись, але як на такого коротуна Данте був незвичайно дужий. Іще два ляпаси жаром обдали їй обличчя, заболіли зуби, вона відчула, як він увійшов у неї. Його смикання тривали лише кілька секунд, потім він наліг на неї всім тілом.

Вони лежали сплетені, аж поки Данте став перевертати Джулію. Вона бачила, що в нього ще й досі ерекція, і знала, що він прагне анального проникнення.

— Мені таке до вподоби, тільки дай-но я дістану з сумочки вазеліну, — прошепотіла вона.

Данте дозволив Джулії випорснути з-під нього, вона подалася до вітальні. Данте підступив до дверей. Вони обоє були ще голі, в Данте зберігалась ерекція. Джулія попорпалась у сумці і драматичним жестом витягла невеличкого срібного пістолета. То був реквізит з кінофільму, в якому вона знімалась, і Джулія завжди уявляла, що коли-небудь скористається ним у реальній життєвій ситуації. Вона спрямувала пістолет на Данте, пригнулась, як її вчили в кінофільмі, й проказала:

— Я зараз одягнусь і вийду. Якщо спробуєш зупинити мене, я стрілятиму.

На її подив, голий Данте зайшовся веселим сміхом, проте Джулія з утіхою відзначила, що ерекція в нього миттю зникла. Вона втішалася ситуацією й уявляла, як підніметься нагору до Джоан і Лоретта і вони всі вкупі реготатимуть з цієї пригоди. Джулія намагалась набратися духу й попросити в свого партнера капелюха, щоб насцята всередину.

Аж тут Данте здивував її знову, він став повільно підступати до неї. Всміхався і лагідно проказував:

— У нього дуже маленький калібр, він навіть не зупинить мене, якщо тобі не пощастить поцілити куди треба в голову. Ніколи не використовуй маленької зброї. Ти можеш угородити в моє тіло три кулі, а потім я задушу тебе. Крім того, та неправильно тримаєш пістолета, така позиція тобі не потрібна, ця зброя не має віддачі. Більше шансів, що ти взагалі в мене не влучиш, ці крихітні іграшки дуже неточні. Тож відкинь його, і ми спокійно поговоримо. А тоді вже підеш.

Данте й далі підступав до неї, і Джулія відкинула пістолета на диван. Данте підібрав його, подивився й похитав головою:

— Бутафорський пістолет? — запитав він. — Це найпевніший спосіб накликати собі смерть. — Данте хитав головою майже зі щирим докором. — Що ж, якби та була справжня повія, ти б мала справжню зброю. Хто ти в такому разі?

Данте повалив Джулію на диван й притис її ногою, впершись пальцями у венерин пагорб. Потім відчинив сумку й витрусив з неї геть усе на кавний столик. Зазирнув до кишеньки й дістав звідти гаманця з кредитними картками й права водія. Ретельно їх переглянув і втішено посміхнувся:

— Скинь ту перуку. — Потім узяв з дивана серветку і стер їй з обличчя грим. — Господи, ти Джулія Делері. Виявляється, я злігся з кінозіркою. — Данте втішено засміявся знову. — Можеш сцяти в мого капелюха коли завгодно. — Пальці Дантової ноги намацували Джуліїну промежину. Потім Данте підвів жінку з дивана: — Не лякайся. — Поцілував її, повернув спиною до себе і пхнув, перехиливши через бильце дивана, груди її загойдались, сідниці задерлись угору й розкрилися перед ним.

— Ти ж обіцяв мене пустити, — зі сльозами промовила Джулія.

Данте поцілував їй сідниці й пальцем попробував отвір. Потім нестямно ввійшов у Джулію, бідолашна зойкнула з болю. Скінчивши, Данте ніжно поплескав її по сідницях.

— Ну а тепер одягайся, — дозволив він. — Шкодую, що порушив своє слово. Я просто не міг утратити нагоду розповісти друзям, що я впирав Джулію Делері в її пишний зад.

Наступного дня будильник підняв Кросса з ліжка ще вдосвіта. День мав бути напружений. Треба було забрати всі Дантові маркери з каси казино й ви конати необхідну паперову роботу, щоб вони зникли без сліду. Він мав забрати маркерні журнали з рук розпорядників гральної зали й переоформити їх. Потім подбати, щоб папери про передачу «ролс-ройса» Великому Тімові можна було відкликати.. Джорджіо вже, певне, підготував юридичні папери, згідно з якими офіційна зміна власника набуває чинності лише через місяць. То був задум Джорджіо. Від усього того клопоту Кросса зненацька відірвав дзвінок Лоретта Ленґ. Вона була в готелі й хотіла негайно з ним зустрітися. Кросс, гадаючи, що йдеться, може, про Клавдію, звелів охоронцям привести її до свого кабінету на покрівлі. Лоретта поцілувала його в обидві щоки й розповіла геть усе про Джулію і Данте. Сказала, що чоловік відрекомендувався як Стів Шарп і програв сто тисяч у кості. Таке тринькання грошей вразило жінок, і Джулія надумала переспати з ним. Адже всі три жіночки приїхали задля самого відпочинку і змоги посидіти в гральній залі. Тепер вони бояться, що через Стіва може вчинитися скандал.

Кросс співчутливо кивав головою. Він думав. Що за дурницю втнув Данте напередодні такої значної операції і, паскуда, роздав чорні фішки тим мандрьохам, щоб мали чим грати. А Лоретті спокійно відказав:

— Так, звісно, я знаю того чоловіка. А що то за жінки були з тобою?

Лоретта добре тямила, що від Кросса не варто нічого приховувати, й назвала йому два прізвища. Кросс усміхнувся:

— І ви часто таке проробляєте?

— Треба ж нам трохи розважитись, — мовила Лоретта.

— Гаразд, — співчутливо всміхаючись, сказав Кросс. — Ваш приятель пішов до своєї кімнати. Джулія роздяглася. Вона хоче заявити про зґвалтування? Га?

— Ні, ні, — квапливо заперечила Лоретта, — ми просто хочемо, щоб він нічого не розказував. Заговоривши, він просто занапастить наші артистичні кар'єри.

— Він не заговорить, — заспокоїв Кросс. — То справді химерний чоловік. Він лише прикидається дрібнотою. Але дослухайтесь до моєї поради: не зв'язуйтеся з ним знову. Вам, дівчатам, треба бути пильнішими.

Лоретту зачепило це останнє зауваження: адже троє жіночок постановили, що й далі не припинять своїх походеньок. Одна невдача їх не залякає. Таж нічого справді страшного не сталося. Отже, Лоретта й запитала:

— А як ти знаєш, що він не говоритиме?

— Я попрошу його про таку ласку, — відповів Кросс