Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

14 лютого 1992 р. Верховна Рада окремим законом внесла зміни до Конституції України. Зокрема змінено й статтю про державні символи, хоча вона не містила конкретних описів ні герба, ні прапора: «Стаття 166. Символами України як незалежної держави є її Державний герб, Державний прапор та Державний гімн. Державний герб України, Державний прапор України та Державний гімн України затверджуються Верховною Радою України»[361].

Проект герба Верховної Ради України розглянула аж 19 лютого 1992 р. На той час уже була перезатверджена на історичній основі символіка в республіках Прибалтики, Закавказзя, у Молдові, Білорусі. Однак в українському парламенті справа герба викликала доволі сильний опір колишньої компартійної номенклатури. Зненацька серед старих партапаратників виявилась велика кількість «знавців» історії та культури українського народу. І тільки після скандалів і повторного голосування герб затверджено постановою за № 2137—XII «Про Державний герб України», якою ухвалено Тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України[362]. Також у постанові зазначалося, що зображення Державного герба України поміщається на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим дотриманням пропорцій затвердженого зображення герба[363]. За цю редакцію постанови проголосував 231 депутат.

Тризуб як символ Соборної України, спадкоємниці Київської Русі, відновив своє офіційне функціонування.

Затвердження державних символів у Конституції України

Напругу в справі про великий Державний Герб знову підняло питання про нову Конституцію України. З боку прокомуністичних реваншистських сил почали лунати заклики до проведення референдуму про символіку. Цікаво, що якоїсь альтернативи до чинного герба та прапора не було, була звичайна нетерпимість і українофобія. Стурбовані таким станом речей фахівці з геральдики, вексилології та інших спеціальних історичних дисциплін навіть прийняли з цього питання відповідну заяву від імені учасників четвертої наукової геральдичної конференції 10 листопада 1994 р.[364]

Під час важкого ухвалення Конституції вночі проти 28 червня 1996 р. щодо питання про державні символи, а також про державну мову та статус Криму викликали найбільше дискусій і протистояння. Щоб досягти консенсусу, погоджувальна комісія знов повернула раніше зняте формулювання про малий і великий герб. Оскільки проекту великого герба ніхто не готував, то його прописали як компроміс на майбутнє.

У кінцевому варіанті ця стаття має таке формулювання:

«Стаття 20. Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України.

Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів.

Великий Державний герб України встановлюється з урахуванням малого Державного герба України та герба Війська Запорозького законом, що ухвалюється не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України).

Державний гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що ухвалюється не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що ухвалюється не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ»[365].

Після затвердження Конституції України наказом Міністра юстиції С. Головатого від 14 квітня 1997 р. за № 143/7 було затверджено склад робочої групи щодо розробки законопроекту «Про державні символи України». Робоча група напрацювала дуже цікавий проект закону, в якому враховувалися не лише юридичні, а й геральдичні аспекти. Проте подальшій реалізації цих напрацювань завадила відсутність великого Державного герба.

Врешті питання великого Державного герба так і залишилося відкритим. Однак варто поставити питання: чи потрібний такий знак взагалі?

Нагальна потреба у великому гербі для України викликає сумніви під кількома аспектами: 1) функціональний — не зовсім зрозумілою є сфера застосування цього знака; 2) фаховий — за умов нефахово організованих конкурсів для широкого загалу не надано хоча б елементарних пояснень, тому більшість надісланих на них проектів не відповідала ні геральдичним, ні юридичним нормам; 3) політичний — розгляд питання про великий герб знову загострить чвари у Верховній Раді.

Протягом 1996—1997 та 2007—2009 рр. відбулося два конкурси на великий Державний герб. Але завершилися вони скандалами. Усе це лише черговий раз засвідчило, що такий символ Україні просто не потрібний. Тому оптимальним залишається варіант: внести зміни в чинне законодавство та зафіксувати лише один Державний герб України, який функціонує ще з 1992 р., знявши з нього ярлик «малий». Більшість держав у світі обходяться лише одним гербом, тому немає жодної потреби ще щось вигадувати, тим більше — такими нецивілізованими методами.

6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Ним затверджено гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета й приспіву пісні Павла Чубинського, але зі зміненим текстом першої строфи: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля»[366].

23 серпня 2004 р. указом Президента України Л. Кучми встановлено святкування Дня Державного прапора України, визначене на 23 серпня — напередодні Дня незалежності України[367]. Формулювання цього акту було розширене новим указом Президента України В. Ющенка від 7 серпня 2009 р.[368]

* * *

Відродження українських національних символів та утвердження їх як державних в Україні спершу відбувалося в умовах штучної політизації та шаленого опору старої радянської номенклатури. Проте за понад 20 років ці символи не викликали жодних протистоянь у суспільстві й нормально функціонують у всіх сферах життя.

У Конституції України передбачено також використання великого Державного герба. Але через погану організацію конкурсів, некомпетентність і відсутність бажання фахово вирішити справу це питання досі так і не отримало свого завершення, хоча й особливої потреби в такому символі немає.

Література

(До нарисів «Українсько-польський кордон», «Українсько-білоруський кордон», «Кордон України з Румунією і Молдовою», «Закарпаття»).

Боєчко В. Д., Ганжа О. Захарчук Б. І. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. — К.: «Основи», 1994. — 168 с.

В’ятрович В. Друга польсько-українська війна 1942—1947. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 288 с.

Гаврилюк Ю. Від Володимирових походів до «лінії Керзона». — Торонто — Білосток, 2013.

Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній