Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

гербів і прапорів виконували не традиційні історичні чи національні символи, а їх підмінили політичні атрибути. Усе герботворення перебувало під контролем комуністичних партійних органів. Як наслідок, безликі одноманітні ідеологічні знаки Української РСР мало чим відрізнялися від символів Російської РФСР, а автономні утворення в їх складі взагалі використовували республіканські герби, доповнені лише написами місцевими мовами.

Утвердження сучасних державних символів України

Зі змінами, які почалися в СРСР наприкінці 1980-х рр., виникло й питання відновлення та легалізації української символіки. У «самвидаві» з’явилось багато публікацій на цю тему, а відновлення наприкінці 1988 р. у Литві національного прапора як державного створило прецедент і для інших республік[344].

Тодішня однопартійна комуністична влада намагалася всіма силами зупинити процеси національного відродження в Україні. Улітку 1989 р. в Києві відбулося спеціальне засідання Комісії Верховної Ради Української РСР з питань патріотичного та інтернаціонального виховання і міжнаціональних відносин, присвячене питанню національних символів України. Голова Комісії Л. М. Кравчук (на той час завідувач ідеологічного відділу ЦК Компартії України), підбиваючи підсумки цього засідання, сказав: «Нема ніяких підстав для перегляду сполучення кольорів. [...] Ті, хто обирає жовто-блакитний прапор, кажуть прямо, що вони за відокремлення від Радянського Союзу»[345]. На жаль, на відміну від Литовської РСР, де чинна влада зняла напругу в питанні національного прапора, в Україні ця справа набула виразного політичного забарвлення. Різні громадські організації регулярно ставили вимогу відродження національних символів. На установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову 10 вересня 1989 р. було ухвалено окрему резолюцію з цього питання[346]. Після виборів до рад усіх рівнів навесні 1990 р. низка міських та обласних рад народних депутатів (особливо на Західній Україні) легалізували використання на своїй території синьо-жовтого прапора та Тризуба як національних символів[347]. Постановою Президії Верховної Ради Української РСР «Про державну символіку Української РСР» від 3 серпня 1990 р. доручалося кільком депутатським комісіям «розробити пропозиції щодо державної символіки Української РСР і винести їх на розгляд Президії Верховної Ради Української РСР»[348].

8 червня 1991 р. у Києві відбулася практично-наукова конференція «Історичні традиції української символіки», яка ухвалила рекомендувати Верховній Раді Української РСР затвердити державним прапором національний синьо-жовтий прапор українського народу та оголосити конкурс на розробку проекту державного герба з обов’язковим включенням елемента національної символіки — Тризуба[349]. Після цього постановою Президії Верховної Ради УРСР «Про заходи щодо вирішення питання про державну символіку України» від 24 червня 1991 р. за № 1238—XII було оголошено відкритий конкурс на створення проектів Державного герба України і затверджено положення про його проведення[350]. Конкурс мав тривати від 1 липня до 1 жовтня 1991 р.[351] Також цією постановою передбачалося провести в жовтні 1991 р. науково-практичну конференцію з проблем державної символіки суверенної України: герба, гімну, прапора. Конкурсні роботи оцінювала експертна група, утворена Президією Верховної Ради Української РСР.

На конкурс надійшло понад 200 різних проектів. Переможцем конкурсу стала робота А. Гречила та І. Турецького[352]. Журі відібрало 5—6 кращих робіт, але остаточного варіанта визначено не було. Зрештою, конкурс так і не отримав свого офіційного завершення й жодних премій відзначеним роботам виплачено не було.

Легалізацію національного прапора прискорили політичні події; провал путчу в СРСР та проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.[353] Під впливом цих змін 4 вересня народні депутати ухвалюють рішення підняти синьо-жовтий прапор над Верховною Радою України[354]. Президія Верховної Ради постановою від 18 вересня 1991 р. за № 1567—XII ухвалила: «До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор»[355]. На цій підставі фактично було скасовано червоно-лазуровий прапор.

У жовтні в Києві відбулося засідання постійної Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження, на якому обговорювалися підсумки конкурсу та напрацьовувалася концепція нових державних символів. Фактично, воно перетворилося на передбачену постановою Президії Верховної Ради науково-практичну конференцію з проблем державної символіки[356]. На підставі обговорення комісія вирішила винести на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення змін до Коституції України в частині статей, які визначали державний герб і прапор. Статтю 166 пропонувалося викласти в такій редакції: «Державним гербом України є Золотий Тризуб на синьому полі»; а статтю 167: «Державним прапором України є прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтальних смуг: верхньої — синього кольору і нижньої — жовтого кольору. Відношення ширини прапора до його довжини 2:3»[357].

Авторам проектів, які набрали найбільше голосів за результатами конкурсу, було пізніше доручено розробити кінцевий варіант державного герба. У кількох конкурсних роботах пропонувалося затвердити Великий та Малий Державний герб України. Так, у проекті (переможці — автори А. Гречило та І. Турецький) подано як малий герб: у синьому полі заокругленого щита золотий Тризуб у такому ж оливковому вінку (фактично, зберігався герб Української Народної Республіки 1918 р. з незначними змінами та додаванням щита й кольоровим рішенням; цим автори трактували Акт про незалежність України як відновлення української державності, що існувала в 1918—1920 рр. й була перервана); у великому гербі фігурували щитотримачі: давньоруський воїн зі списом та козак з мушкетом, знизу — гілки калини, перев’язані синьо-жовтою стрічкою (у гербі закладалася ідея відобразити етапи становлення української державності, її спадкоємність по Київській Русі, Гетьманщині XVII—XVIII ст. та державах XX ст.). В іншому проекті (автор О. Кохан) пропонувався як малий-герб: у синьому полі трикутного щита золотий Тризуб у формі плетінки; великий — зі щитотримачами: коронованим левом та архангелом Михаїлом (відображали ідею єдності Західної та Східної України).

У грудні 1991 р. на засіданні комісії у Києві було вирішено, що необхідно поки що затвердити Малий Державний герб України, відклавши розробку Великого герба на пізніший термін. Дехто з депутатів Верховної Ради опирався відновленню варіанта герба УНР. Удалося все ж відстояти форму Тризуба з 1918 р., хоча й були частково змінені кілька деталей. Авторською групою — А. Гречилом, О. Коханом, І. Турецьким — протягом 14—20 грудня було підготовлено кінцевий варіант проекту Герба України. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради винесла на розгляд парламенту пропозицію комісій про малий герб України постановою за № 2042а—XII[358]. Того ж дня постановою № 2042—XII затверджено «музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якої є Μ. М. Вербицький»[359].

Нарешті 28 січня 1992 р. Верховна Рада розглянула й затвердила постанову за № 2067—XII «Про Державний прапор України»[360]. Нею визначалося: «Затвердити Державним прапором