Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

І почалося нове ненормальне хоробливе життя українського народу. Зрадникам, відступникам, Юдам рідного краю москалі щедро дарували титули та земельну посілість вкупі з людьми, а чесних патріотів України в кайданах гнали в тюрми та на Сибір. При таких ненормальних умовах чесний елемент українського народу повинен зникати, а мерзенний, ганебний множитися і випихати порядний.

Горе тому суспільству чи народу, у котрого найнеморальніші і наймер-зенніші члени мають більшу змогу винести і дати більше нащадку, як члени чесні і порядні! Тенденція простуватиме до повного знищення чесних людей, до повної деморалізації суспільства, деградації духовної і фізичної. Смерть — доля такого суспільства. Таке ми бачимо у нас після завоювання нашого краю Москвою.

Велика сила людей жила в багатстві одними ябедами та політичними доносами на дійсно чесних людей — патріотів України, а москалі щедро дарували їх і боронили їх від народної помсти. Протягом 250-літнього панування Москви сі зрадники дали ціле покоління хамів і попихачів московських.

Мерзенний, ганебний елемент в Україні одержав право невпинно ширитися і панувати. І почалася велика деморалізація. Боронити інтереси свого краю, честь і свободу своєї нації стало «нерозумним сепаратизмом». І все се буде ширитися тим далі і дужче, чим довше буде панування москалів. Це необхідна умова народного рабства взагалі.

Весь сей моральний розклад буде існувати доти, доки існуватимуть ненормальні умови; одсутність у народа політичної незалежності. Зневолена, закута в тяжкі кайдани лежить наша нація у ніг переможця москаля; ліпші діти її в неволі, в тюрмі...

Почав москаль порядкувати придбаним краєм, новим рабом своїм. Най-перш треба було перетяти усі засоби визволення для українського народу. Для сього треба було насамперед знищити джерело світла народного — національну школу — сей могутній засіб в конкуренційній міжнаціональній боротьбі за життя. І школи українські були позачиняні, професори і студенти розігнані. Трохи згодом набудував москаль свої школи, з своєю викладовою мовою. Для вироблення з українських дітей собі хамів і попихачів, в чому москалям помагали українські ренегати, напр., Феофан Прокопович, Степан Яворський і інші.

У вільного народу є своя національна школа, що виховує патріотів рідного краю, що раді життя віддіти за честь і славу його. У вільного народу школа розвиває духовну природу його дітей і будує підставу їх матеріального гаразду. У народу-раба — чужа школа, де діти його вчаться геньбати своїм краєм, своєю нацією, мовою і культурою і намагаються бути патріотами на-роду-переможця.

У народу-раба чужомовна школа, незрозуміла по мові, не відповідна психічній структурі даного етичного типу, не може сприяти розвитку духовного і матеріального гаразду.

І москаль досяг своєї мети: таки прищепив нашим дітям, вихованцям його шкіл, виключаючи небагатьох, ненависть і зневагу до всього українського. І зруйнована багата і давня українська культура!

Нарід український все швидше і швидше йде по сходах у темряву, а рівночасно зникає моральність і культурні форми життя.

Рівень культурного розвитку селянина понижчав остільки, що він уже не має слів для вислову розумінь хоч трохи абстрактних: свою мову він забуває, а чужої не навчився і лишився таким рабом без мови. І ми бачимо, що українці і їх гнобителі москалі та поляки поставлені в різні умови: одні, пануючі (москалі та поляки), мають усі засоби і змогу невпинно розвиватися, другий, зневолений, українці, без права розвиватися.

Хто одержить перевагу в економічній боротьбі? Ясно — нарід московський і нарід польський. Ми бачимо, що усі багатства і капітали України швидко переходять до рук москалів та поляків, що, як сарана, обсіли наш край — одні в Росії, другі в Австрії. Так галич злітається на труп...

І став земельний володар-москаль, фабрикант-москаль, крамар-москаль, усе москаль або поляк, а українець все нижче і нижче йде по сходах до ступені робочого товару. І стали українці, виключаючи небагатьох, складатися майже виключно із селян і робітників, та і в сій верстві зайняли останнє місце, яке лишилося не зайняте московськими або польськими робітниками. І робітники і селяни наші зубожені, здеморалізовані, без пошани до своєї національності.

Із того, що тут доведено, можна уже зробити деякі виводи відносно бу-дуччини українців. Москалі що часу, то з більшим успіхом конкурують з українцями на економічному полі; промисел і торгівля, а з ними і капітали все більш і більш гуртуються в руках москалів. Успіх взагалі надає пихи і погорди, і, очевидно, недалекий той час, коли москаль голосно скаже: «Було б нерозумно узяти у дітей хліб і кинути собакам; дбаймо тільки про своїх дітей». А робітники-москалі! Їх зараз утискує правительство і капіталізм. При сих обставинах взагалі можна сподіватися симпатій і співчуття до нас, нації раба, бо хто страждає, той здатен співчувати стражданням другого. Але і нині москалі-робітники не тільки не симпатизують нашим справедливим вимогам рівної свободи, але відносяться незвичайно вороже навіть до найменшого натяку про се. Можна уявити собі, чого нам можна буде сподіватися тоді, як москалі-робітники здобудуть собі політичні права; вони будуть відноситися до нас так, як нині німці, англічани і інші робітники пануючих націй відносяться до зневолених націй.

Ясно, що тоді сі спілки, що нині існують, збільшаться надзвичайно і матимуть непереможну економічну силу.

Сі спілки робітників-москалів будуть забороняти свойому господарю капіталісту приймати на свою фабрику чи завод робітників нашої нації погрозою страйків і взагалі, як се роблять нині англійські і німецькі робітники проти ірландців, чехів і інших.

І не буде українцям місця на банкеті життя: джерело існування — промисловість буде зачинено для них волею пануючої нації, котра сі джерела вжиє на свою користь. І тоді настане для українців смерть економічна, що завсіг-ди йде слідком за смертю політичною.

І сучасна доля ірландців буде долею українців. Українець буде жити в барлозі без вікон і дверей, без ліжка, печі і покривала вкупі з свинями в голоді і хворобах.

А москаль-робітник, утворивши величезні спілки, міцну підставу свого матеріального добробуту, купатиметься в розкошах, що дає цивілізація дужим світу сього.

Он яка доля жде українську націю! Вороги не сплять та дужче і дужче кують наші кайдани і тим зміцняють свої сили.

Поки ще не пізно, поки ще московські організації слабі і нечисленні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуття собі політичної волі з-під п’яти самодержавія, а польські організації вибиваються з-під національного утиску, ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки національно-українська робітнича організація може вирятувати Україну від недолі, що вже насунулася і страшить смертю.

Українським робітникам, що вкупі