Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

з селянами становлять усю українську націю, нема жодної рації добиватися для Росії конституції. Се була б тільки зміна, але не полегша кайданів. Звичайно, коли б москалі добилися нарешті конституції для Росії, ми, українці, скористувалися би нею якнайповніше, але принести хоч одну жертву для осягнення російської конституції уважаємо шкідливим цвиндренням національних сил.

Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно на самостійну Україну. Українські робітники повинні мати на оці раз у раз повне вигнання з України чужинців і утворення своєї самостійної держави, бо на Україні, як ніде в світі, питання соціально-економічне є заразом питанням національним. Через те, що вищі верстви українського суспільства чужі: московські або польські чи угорські, а націю складають тільки селяни та робітники.

Отже, організування усіх українських робітників в одну національну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізація її, чи шляхом права, чи шляхом примусу — се становить ціль Української народної партії в сфері робітницького питання, яка всюди і завсігди тримається сього правила: Україна з її добрами тільки для українців, а не для чужинців.

Таким чином, Українська народна партія хоче зорганізувати й приготувати частину українського народу, що стогне під неволею московською у Росії, до здійснення великого національного ідеалу: ЄДИНОЇ НЕРОЗДІЛЬНОЇ САМОСТІЙНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ УКРАЇНИ ОСВІЧЕНИХ РОБУЧИХ МАС, ДО ЗАСНУВАННЯ ТІЄЇ ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ, У ЯКУ УВІЙДУТЬ УСІ ЧАСТИНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Робітницька справа в програмі Української народної партії: Видання УНП. — Ч. 3. — Чернівці, 1902.

З архіву А. Жука.

Х заповідів УНП

І Одна, єдина, неподільна від Карпатів аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — Республіка робочих людей — отсе національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити сей ідеал.

ІІ. Усі люди твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами і визискують нас.

ІІІ. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

ІV. Усюди і завсігди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

V. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде цілому твому народові і тобі.

VI. Не вбивай Україну своєю байдужністю до всенародних інтересів.

VII. Не зробись ренегатом-відступником.

VIII. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

ІХ. Допомагай свому землякові поперед усіх. Держись купи.

Х. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги; не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.

Справа української інтелігенції в програмі Української Народної Партії

Москалефільство української революційної інтелігенції

Ідеалізація ліберальних і демократичних революційних течій московського суспільства з боку української інтелігенції пхала її протягом останнього над 50-ліття в ці течії, де вона тонула цілковито для української нації. Майже до останнього 10-ліття, — до року 1896-1897.

Той факт, що до останнього часу революційна українська інтелігенція майже цілковито йшла до табору революціонерів-москалів, полишаючи справу організування свого власного народу за його економічні і політично-національні інтереси — відомий кождому.

Цей напрям називаємо москалефільством і період його панування — періодом москалефільства.

Усі ці Попки, Давиденки, Кибальчичі, Малинки, Стефановичі, Лизогуби і інші, їм же «ність числа», полягли головами за справу московського суспільства.

Їх шляхом йшла українська інтелігенція майже до 1896-1897 року, при-носячи великі і криваві жертви московському молоху. Тільки протягом останніх десяти років стали з’являтись революційні українські організації: УСДП, УСП і РУП.

Але і зараз значна доля української інтелігенції все йде битим шляхом своїх попередників; навіть деякі з українських організацій не відцурались загальноросійських політичних ідеалів, обмеживши свою діяльність територією українського народу, вони спинились на компромісі.

Москалефільство, ця страшенно смертна хороба для української нації, ще і досі значної сили.

Чим же пояснити москалефільство української революційної інтелігенції, що так безмежно панувало до останніх часів? Адже не вигоди матеріальні спонукують її йти до революційного московського табору, бо там її жде доля Малинки, Желябова, Попка, Давиденка та інших.

Ця інтелігенція досить ідеалістична і альтруїстична і хоче дійсно щастя скривдженим. Але чого ж вона йде до тих, які належать і дбають про щастя нації, яка заїдала і зараз заїдає націю українську?

Причини сього глибокі і кореняться в самому становищі української нації, в становищі безправого і безсилого раба. Рабство політичне і рабство економічне українців виховувало і виховує в них психологію рабства духовного.

Той, хто не може уявити собі існування української нації в стані незалежної державно, хто навіть не може припустити змоги цього хоч аби коли в будучині, кому ця думка смішна з приводу неможливості її виконання, бо він уявляє собі силу московської нації непереможною, той очевидно шукатиме ліпшої долі не в антагонізмі, а в згоді з «панами становища», з панами-пере-можцями, з москалями, і усі його пересвідчення і ідеали з залізною доконечністю вироблятимуться в напрямі москалефільства.

З другого боку, брак української національної преси, літератури, брак національної школи і необхідність учитися у школах московських і шукати відповіді на духовні запити життя в московській пресі і літературі мимоволі привчає українця дивитися на світ, на себе і на свій народ через «московську» призму, мимоволі витворює в його психологію духовного рабства московської думки, московської культури.

Єдина Всеросійська централістична конституція, що пропонують Моск[овська] демократія і ліберали — не є в інтересі українського народу

Суб’єкт української нації бачить, що москалі поділились на 2 ворожі табори: панство і демократію. Московська демократія, в боротьбі своїй з шляхетно-буржуазними класами, оточує себе авреолею боротьби за «рівність, свободу і братерство».

Брак політичного виховання не давав українському інтелігентові зрозуміти суті речі, головних і дійсних причин класового антагонізму, що розпочався в московській нації.

Він оптимістично мріяв, що московська демократія несе з собою свободу і щастя усім поневоленим народам російської держави, щиро і палко прилучався до неї, віддаючи свої інтелектуальні сили і життя своє на