Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Аліна

Вихідні тягнуться набагато довше за відчуттями. Раніше я і рада була відпочити від футбольного збіговиська. Тепер не вистачає чогось. Перевіряю телефон, раптом вийти поза графіком покличуть?

Не кличуть, моя змінниця-адміністратор на місці. Та й мені ж час збиратися на зустріч з Глібом. Він уже кілька днів запрошував. У другий мій вихідний домовилися про зустріч. Тож треба збиратися.

Надто ошатно не вбираюся, бо вирішила на байку поїхати. Тому віддаю перевагу вузьким штанам і яскравій футболці морського кольору. Неначе для плавця навмисно вибирала. Кілька разів змінюю зачіску, то розпускаю волосся, то зав'язую у хвіст. Така розгубленість напала. Не можу ніяк вийти з дому.

І тільки я вирішую, що досить вигадувати причини, відтягуючи час, хапаю рюкзак, окуляри для поїздки, як мені на телефон приходить повідомлення від Гліба. Відкриваю прочитати, але тут же і дзвінок надходить. Дзвонить Ведмідь.

Кидаю на підлогу рюкзак, біжу до ванної кімнати. Там не почують батьки.

- Привіт, Мишко.

- Привіт, Зірочко. Я хочу з тобою побачитися сьогодні. Зрозумів, що не можу довго сумувати за тобою. Я ж звірію, лякаю людей! Ар-р-р, - у слухавку навіть гарчить, розсмішивши мене.

- Міш, але сьогодні не той день…

- Не мій день, хочеш сказати? - тепер він не жартома гарчить.

Ведмідь взагалі такий гарячий, швидко заводиться.

- Ні, я просто буду зайнята.

- Можна дізнатися, чим?

- Ну, це… різними справами, - прямо не відповідаю, знаю, що розсердиться.

У трубці лунає Ведмеже прикре гмикання.

- Це цікавіше, ніж відправитися зі мною на дахозносну акцію в плавання? Велика яхта на нас чекає. Якщо захочеш, зможемо поплавати.

Е-е... як же заманливо лунає пропозиція.

Але я вже домовилася!

- Я не зможу. А ти там поплавай на яхті, добренько відпочинь.

- Гадаєш, мені все одно з тобою там бути або одному?

Він своїми питаннями, немов гострими стрілами потрапляє в мої докори сумління.

- Хіба тобі більше нема кого взяти?

- Для мене питання стоїть по-іншому, Алінко, - чую в його голосі усмішку. - Завжди знайдеться, кого взяти. Але я ж туди збирався лише з тобою.

Відкриваю вільною рукою кран з холодною водою. Змочую пальці, прикладаю до палаючого лоба і щік. Не можна було відповідати на виклик перед побаченням з Глібом. Я ж хотіла протягом місяця визначитися. Дати хлопцям і собі однаковий шанс. Але Ведмідь... він взагалі не з терплячих.

- Я-ясно, - вимовляє на моє важке мовчання. - Замість яхти доведеться покликати в гості печеню. З нею я чудово відпочину.

- Кого покликати? - перепитую, раптом він так дівчат називає.

- Продукти для вечері, буду готувати. Та неважливо, день адже не мій. Просто залишуся вдома, якщо тебе навіть на акцію вже не заманиш.

І він... відключається. Сам подзвонив, сам розлютився. А я, ховаючи від мами очі на мокрому місці, швиденько з дому тікаю.

Сідаю на байк, їду в бік парку. Ми домовилися там зустрітися з Глібом. Тільки думки від парку зовсім далекі.

Наше останнє побачення з Ведмедем. Він таким був турботливим, таким чарівним, і навіть не напав з поцілунком під час прощання. Згадуються його лукаві зелені очі, які в нападах люті метають вогняні блискавки. Його посмішка, бажання мене часто смішити. Знову ж вигадав акцію. Ну хто б нас просто так захотів на яхті катати?

Ох, Ведмідь-Ведмідь, ну до чого ж ти…

Після світлофора мені потрібно рухатися прямо. Так, прямо, бо там Гліб на мене чекає. Але я... повертаю, щоб розвернутися зовсім в іншому напрямку. Куди не збиралася, тягне найбільше.

Словами легко недомовляти, ще простіше мовчати.

А в голові голосно чується закінчення:

Ох, Ведмідь-Ведмідь, ну до чого ж ти... потрапив у моє сердечко!

У мене немає розуміння правильності раптового рішення. Можливо, пошкодую ще!

Але як мені зустрічатися з іншим, нехай навіть міченим хлопцем, якщо я засмутилася після побачення з Мішею, що він не напав? Взяв і не накинувся з поцілунком. Ну хіба так можна? Міг би й спробувати.

У мене навіть від його ведмежого голосу мурашки повзуть. І я, між іншим, теж сумувала. Спала в обнімку з його великим і м'яким подарунком, якого так і назвала Мишко.

Той, від кого особливо тікала, став, тим, кого боюся втратити.

З мітками Ведмідь або без них, я чітко відчуваю, що цього вечора зірвалася. Побоювання все ще в'ються, просять ще перевірити хлопців. Байку на ті думки все одно, він впевнено мчить за знайомою адресою…