Читати книгу - "Порожнє небо, Радек Рак"

У тому саламандровому жару метушилися оголені до пояса Ян Азриель Геспер, Тифон Ґорґонович і Толпі. Один худий та висушений, другий товстий і блискучий від поту, третій малий та прищавий, усі вони — в постійному русі, перемазані сажею, переливаючи вміст реторт та пробірок, роздуваючи міхи та підкидаючи паливо у пічку, — здавалися чортами з картин Босха. Час від часу до цього пекла сходила пані Марія Геспер, приносячи то чай, то каву, а то компот з тістечками на висівках. Але білий янгол здавався не на місці в цій вогнистій безодні, тож відразу відступав, а чорти, хоча постійно й пили, горлянки мали сухі, наче попіл. Товстий диявол надто часто сягав по пляшечку кольорової горілки, а коли її не вистачало, то зачерпував хімічно очищений спирт і розводив його свяченою водою; при цьому страшенно пітнів, тож майже вся лабораторія просякла масним кнурячим запахом.

Утім праця, навіть така, була справою доброю, бо під час неї Толпі не мав часу думати про Аделю. Коли пічка як слід розігрілася й ртуть почала басово булькотіти, Геспер з Тифоном вийшли щось перекусити, наказавши Толпі пильнувати, аби температура трималася незмінною.

— Зникла, — заскреготів Сірничок, який з’явився в лабораторії невідомо звідки. Сидів над якоюсь книжкою, написаною дрібним, наче мак, жидівським алфавітом, і розглядав картинки із людьми, демонами та тваринами.

— Ага, зникла, — буркнув Толпі, не обертаючись до чорта і вдаючи, що він страшенно заклопотаний підтримуванням вогню.

— Це вирішує чимало проблем.

— Проблем?

Чорт кошачим стрибком опинився на поличці над вогнищем. Незмигно втупився у хлопця жовтими баньками.

— Проблем. Бо у вас зникла божевільна, правда? А божевільна — це проблема. Може, не сьогодні, може, не завтра, але досить швидко її присутність почала б вам заважати. Кожному з вас. Але нерозумно та незручно віддавати божевільну до притулку, якщо ти сам спричинився до її божевілля, якщо власноручно все перемішав у її голові. Ну і що далі? Прив’язати, наче суку, до дерева в лісі? Якось не теє. Треба нею опікуватися, витирати заслинене підборіддя та підтирати засраний задок.

— Це не я такою її зробив.

— Ні, — кивнув чорт. — Твоя правда. Не ти зробив. Не твоя провина, не твоя справа. Місяць майже готовий. Хтозна, може, завтра, може, післязавтра ти вийдеш тихцем до міста і рушиш до Бугу. Місяць знову засяє в небі, а ти розповіси бабуні Славуні про виконане завдання; про дещо з того, що трапилося, розповіси, про дещо — ні, як воно завжди буває. Справа Аделі буде серед тих, про які ти промовчиш, я ж правий?

— Я не візьму її з собою. Батько б мене з дому вигнав.

— Вигнав, не вигнав — не треба виправдовуватися. Але то правда, сором був би на все село. Дурень Толпі замість привезти з міста кишені, повні золота, приволік дівулю, що навіть дурніша за нього самого.

— Замовкни, чорте.

— І чого ти так сердишся? Аделя зникла, і жодної з цих речей ніколи не станеться. Не мені оцінювати рішення, яке тобі довелося б приймати, — як і ті, які ти, слава чорним богам, приймати не мусиш. Нема чого розпатякувати про «якщо» та «коли». І так для всіх вас вона — лише шльондра.

До Толпі слова чорта дійшли із запізненням. Із запізненням, якого потребувала кров, аби припливти до обличчя і вух, розмалювавши щоки смугастим рум’янцем. Він із злістю швиргонув у чорта порожнім черпаком; Сірничок легко ухилився.

— Ну і чого ти злишся, Толпі, чого злишся? А то я не відаю, що вчора сталося?

— Звідки знаєш?!

— Чортам такі речі треба знати.

Цього разу чорт не помітив швидкого руху руки Толпі. Свячена вода, яку хлюпнув хлопець, пропекла шкіру чорта, наче кислота.

Зашкварчало. Сірничок коротко перелякано крикнув, перш ніж його тіло почорніло, скрутилося, наче у вогні, та розлилося смердючою рідиною. У повітрі рознісся запах гнилі та квашеної капусти. І було вже по чорту.

* * *

Уже сутеніло, коли Ян Азриель Геспер узявся до кінцевого формування матерії місяця.

Спершу старий вихрест наказав Толпі з Тифоном процідити весь вміст діжки крізь простирадло. Простирадло було не зовсім свіжим, трохи пом’ятим і в одному місці забрудненим кількома краплями крові. Діжка ж була страшенно важкою, і хоча рідина в ній здавалася сріблястою водою, але важила щонайменше як свинець. Хлопець та вусань аж засапалися та дуже спітніли, особливо зважаючи на те, що переливати рідину крізь простирадло треба було тричі. Потім старий кинув полотно у вогонь, і той зробився мов магнієвий. Опісля, над звичайною свічкою, вони спалили янгольське пір’я, що перетворилося на платиновий попіл.

Пір’я як пір’я, смерділо. Колишній рабин старанно перемішав той попіл із попелом з крилець нічних метеликів. Толпі здавалося, що він при цьому ще й креслив у тому попелі якісь знаки, павутиння єврейських літер — хоча, може, це йому лише здалося.

Нарешті Ян Азриель узяв до рук чудернацький чавунний обруч на довгій ручці із вирізаними по ньому жидівськими інскрипціями. Обережно занурив його у сріблясту рідину. Коли ж через кілька ударів серця вийняв обруч, той вкривала напівпрозора оболонка. Він обережно сипнув на неї попіл з пір’я та мертвих нічних метеликів: оболонка тремтіла, брижилася, але не лопалася.

Вихрест підняв обруч на рівень обличчя і легенько дмухнув. По той бік оболонки видулася бульбашка, спочатку продовгувата і безформна, яка, втім, одразу набула ідеальної круглої форми, відірвалася від обруча й зависла у повітрі. Вона блищала і мерехтіла, наче перлина. Толпі, вражений, торкнувся її долонею. Його обпалив холод. Тонесенька стінка нагадувала скло.

— Обережно, — прошепотів старий. Наче цей свіжий місяць міг тріснути від кожного гучного звуку.

Він узяв іще один обруч, схожий на перший, але більшого діаметру; його також занурив у сріблясту воду та посипав жменькою попелу.

— Будете пропихати місяць крізь обруч. Ну, давайте.

Толпі з Тифоном якомога швидше виконали наказ рабина; прозорий місяць вкрився новою верствою рідини, наче емаллю.

— U-netane tokef kduszat ha-jom[48], — промовив Геспер і в черговий раз занурив більший обруч у діжку. Хлопець і товстун знову пропхнули місяць; той ставив опір, наче переміщався під водою.

— Ki hu nora we-ajom[49], — білки очей блискають з-під напівприкритих повік старого, хрипкий голос лунає підземно, підвально, обличчя зосереджене.

— U-wo tinase malchutecha, we-jikon be-chesed kis'echa. We-teszew alaw be-emet, we-tesze alaw be-emet[50].

Усе це триває довго,