Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

— Керане, я бачила його. Бачила того, з ким ти уклав угоду, — не стримуючи сліз горнусь до нього, наче його обійми здатні побороти мої страхи, усіх моїх монстрів. 

— Знаю, тому я тут. Я не міг залишатись осторонь, коли тобі загрожує небезпека.

— Але тобі не можна тут залишатись, Даріус будь-якої миті може повернутись. 

— Мене він не відчує, — запевняє Керан і я усвідомлюю, що так само Даріус не міг відчути чужинця у моїй спальні. Це неабияк насторожує й змушує мене поглянути на ситуацію під іншим кутом. 

 Його слова мали б мене заспокоїти, та натомість моє тіло вкривається сиротами від усвідомлення, що це можуть бути фокуси того, хто на мене щойно налетів. В голові майорить тільки одна думка: Що, коли це зовсім не Керан, а тільки той, хто намагається його зімітувати й змусити мене повірити в це. Мною починає трясти, наче в лихоманці. Мені невідомо на що він здатен. І я уявлення не маю як мені вчинити. В будинку окрім мене більше нікого немає. Усю прислугу Даріус розпустив, очікуючи повні. Вони приходять тільки на кілька годин вдень. 

— Я прийшов, щоб забрати тебе звідси додому, — вдавано дбайливо погладжує мене по спині. — Тільки зі мною ти будеш у безпеці. 

 Усвідомлюю, що швидше за все зараз в обіймах ворога, хоч й не впевнена в цьому на сто відсотків. Та власне чуття вказує саме на це. Можна спробувати обдурити очі, та тільки не серце.

— Що тобі від мене потрібно і хто ти насправді? Я знаю, що ти не Керан. Його тут бути не може, — намагаюсь звільнитись з його обіймів, та він мене не відпускає.

— Ще й розумна. Зараз це така рідкість. Ніко, ти можеш довершити мою картину й дати мені куди більше, ніж я міг тільки очікувати. Ти — справжній скарб для мене.

— Я звичайна дівчина у якої не залишилось абсолютно нічого. 

— Була до того моменту поки не обрала Керана. Я думав, що ціннішого ресурсу за нього і його сили я вже не знайду, та ви створили неможливе. Тепер мені потрібна саме ти.

— Для чого? І що такого особливого сталося, щоб твій вибір впав на мене? 

— Ти… — не встигає договорити й зникає, наче марево.

— Ніко, що сталося? Чому ти тут сидиш? — підбігає до мене Даріус. Вже вдруге він випадково рятує мене від чужинця й водночас заважає мені почути відповідь на поставлене запитання, яке б допомогло зрозуміти мою роль у всій цій складній історії.

— Він знову був тут, — струменять сльози по моєму обличчі.

 Даріус обережно бере мене на руки, підіймаючи з підлоги й несе до кімнати, вимагаючи негайно розповісти як все було, та головного я так і не дізналась. Він не встиг мені повідомити. 

 Після цього випадку я вже не ночую наодинці. Даріус наполягає, щоб я переселилася до Олесі і вона від мене не відходила поки ми не довідаємось що йому від мене потрібно. І цього разу я не проти цієї ідеї. Страх міцно тримає за горло. Невідомий звідусіль мені мерещиться, відбираючи спокій. Тепер я знаю, що наступного разу він може бути ким завгодно.