Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

Аделіна

Заправляю за вухо волосся, яким прикривала очі від сліпучого сонця, що пробивається крізь фіранки на вікні, та ліниво відкриваю одне око, щоб побачити, поруч сплячого Дениса. Але в ліжку його немає. Лише відбиток на подушці, свідчить про те, що лише донедавна він спав поруч.

Ледве чутні звуки, що лунають крізь двері, сповіщають, що цей жайворонок вже прокинувся і займається своїми справами, поки я солодко потягуюсь у цьому зручному гніздечку з подушок.

Моя сукня дещо втомилась і лежить зім’ята на підлозі ще зі вчорашнього вечора, тому я лише підіймаю її, та кладу на ліжко, а сама вдягаю сорочку Дениса, що висіла на стільці, бо іншої одежі у мене немає. 

Виходжу зі спальні та зупиняюсь на порозі, спостерігаючи, як він копошиться на кухні.

Я нікуди не поспішаю. На картинку де Денис готує сніданок лише в сірих шортах, що дууууже низько сидять на його стегнах, я готова дивитись вічно. М'язи на його спині грають під засмаглою шкірою, варто йому зробити будь-який рух, а коли він тягнеться до верхньої полички за чашками у гру вступають трохи підкачані біцепси, що бугряться на його руках і до яких так і хочеться доторкнутись.

– Доброго ранку, – промовляю з порога, вдосталь надивившись на нього.

– Доброго, – лагідно посміхається, озирнувшись до мене. – Виспалась?

Повільно підходить і обіймає мене, в той час, як його губи ніжно торкаються моїх і ледь відчутними дотиками спускаються по шиї до ключиці. Якби на заваді не стала його ж сорочка, то і поцілунки на цьому б не закінчились.

Бере мене за руку і підводить до високого столу, вказуючи, щоб я сіла на стілець.

– Ще трохи і буде готово, – кидає через плече, продовжуючи щось нарізати на дощечці, а я дивлюсь другу серію фільму про оголеного боса на кухні, спостерігаючи за кожним його рухом. 

Якось швидко все закрутилось. Два тижні тому, я зарікалась, що досить з мене чоловіків, а зараз дивлячись на Дениса, ледь свідомість не втрачаю від думки, що цей красунчик належить мені. Лише тиждень тому я була ладна видряпати йому очі, за образливі слова на мою адресу, а зараз зачаровано спостерігаю, як його босі ноги топчуться по підлозі, пританцьовуючи. І лише вчора я думала, що втратила його назавжди, а сьогодні ми снідаємо разом.

Відчуваю, що з нашими характерами легко нам не буде, проте весело – однозначно. І хоча наші стосунки почались з сексу… неймовірно гарячого сексу, вже сьогодні ми можемо почати наш шлях з початку, повернувшись до букетного періоду. Сходити на побачення, в кіно, цілуватись під зорями та робите все те, що нормальні люди роблять перш ніж опинитись в ліжку. Попереду у нас купа часу, щоб пізнати один одного і я маю намір, робити це кожну вільну хвилинку. 

– Готово, – ставить переді мною чашку кави і довгу дерев'яну дошку, на якій рядочком вишикувались рум'яні тости з різними смаками: рибкою, джемом та сиром.

– Виглядає апетитно, – під пильним поглядом Дениса, беру тост з рибкою і відкусивши шматочок, закриваю очі від задоволення, бо смакує це так само неймовірно, як і виглядає. 

Бесіда про сніданки та вподобання робить наше спілкування легким і невимушеним, поки нас не перериває дзвінок у двері, сповіщаючи свого власника, що до нього прийшли.

Дениса немає всього декілька хвилин після чого він повертається, тримаючи в руках величезний кошик з фруктами, більшість з яких настільки екзотичні, що я навіть назви їх не знаю, а от пляшку вина впізнаю одразу. 

Як мило з його боку, подарувати мені фрукти замість квітів. Мабуть, через мою витівку і слова про віник, він вирішив, що я не люблю троянди, але насправді я їх обожнюю. Кажу ж, я була зла. Але фрукти – це ще краще. Їх хоч з'їсти можна, на відміну від квітів.

– Слину не пускай, це не тобі, – каже, коли бачить мій зацікавлений погляд і ставить кошик на стільницю біля мене. – Краще снідай нормально, – підсовує мені тости, коли повертається на своє місце.

– Лише одну маленьку, – тицяю пальчиком у напрямку чогось дивного і рожевого. А про те, що це не мені, навіть не замислююсь, бо кому ж тоді. – Ти що жадібний?

– Для тебе мені нічого не шкода, просто не хочу, щоб ти перебила апетит смаколиками, перед обідом з моєю майбутньою тещею.

Вся кава, що в ту мить була у мене в роті, розбризкується по блискучій стільниці, попадаючи на оголений торс чоловіка, чия посмішка все ще сяє, яскравіше за травневе сонечко.

– Що? – запитую, витерши губи та сподіваючись, що все це мені лише почулося.

– Тим паче, що вона вже дзвонила і просила тебе поквапити, бо, як виявилось, ти завжди та всюди запізнюєшся, – бере рулон паперових рушників, відриває шматок і спокійно витирає залишки кави зі свого тіла, наче нічого надзвичайного і не відбувається. 

 – Не треба знайомитись з моїми батьками, я не збираюсь виходити за тебе заміж.

– По-перше, я вже з ними знайомий, по-друге, я тобі поки що не пропонував вийти за мене, по-третє, мені все більше подобається хід твоїх думок і я обов'язково подумаю над твоєю пропозицією руки та серця. 

– Нестерпний, – гарчу у відповідь.

– Все одно кохаєш, – каже грайливо, закидаючи до рота виноградинку.

– З чого ти це вирішив? Ми з тобою знайомі без місяця тиждень.

– У кохання немає часових обмежень, я це точно знаю. 

– Знає він, авжеж. Без магічного пенделя від мене, пив би ти зараз свою кавусю наодинці.

– Ти права, але тепер у мене є ти та твій магічний пендель, тож я у безпеці від необачних рішень, – хитро підморгує. – А ще, нам треба заїхати до тебе за одежею, бо не думаю, що Марія Анатоліївна зацінить на тобі мою сорочку, на відміну від мене. Та й не завадить сюди привезти деякі речі, щоб щоразу не їздити за ними.  

– Коли …

– Я лише прийму душ, одягнусь і буду готовий, – нахиляється через стільницю і цілує мене в губи. – Якщо хочеш, можеш скласти мені компанію, – грайливо прикушує губу і йде до вбиральні.