Читати книгу - "Війна світів. Невидимець"

class="p1">— Я хотів утекти з країни, але побачив вас і передумав. Тепер спека, мені легше залишатись невидимим, тож я думав податись кудись на південь. Мою таємницю викрито, і всі шукатимуть закутану людину в масці. Це складно, але я хотів би вирушити за кордон — звідси йдуть пароплави до Франції, а звідти я б дістався залізницею до Іспанії чи Алжиру. То було б уже не складно. Там завжди можна бути невидимим і, значить, жити... і працювати. Бродягу я використовував би як скриню з грошима, як носія багажу, доки не знайшов би способу пересилати те й те поштою.

— Зрозуміло...

— Ця тварюка вирішила пограбувати мене! Цей бродяга сховав мої книги, Кемпе! Сховав книги! О, якби я впіймав його!

— Краще було б спершу забрати книги.

— Але де ж він? Ви знаєте, де він?

— Він у міській поліції. І на своє власне прохання замкнений на ключ у найнадійнішій камері.

— Мерзотник! — вигукнув Невидимець.

— Це затримує виконання ваших планів.

— Ми повинні дістати книги. Ці книги для мене — питання життя або смерті.

— Звичайно, — погодився Кемп, який тривожно прислухався, чи не чути надворі кроків. — Звичайно, ми повинні дістати книги. Це буде не складно, якщо він не знатиме, наскільки вони для вас важливі.

— Так, — відповів Невидимець і замислився.

Кемп не міг придумати, як продовжити розмову, коли Невидимець заговорив знову:

— Те, що я потрапив до вас, Кемпе, змінило всі мої плани. Ви можете зрозуміти мене. У нас іще багато можливостей, неймовірних можливостей — хоча сталося те, що сталося, хоча відбувся такий розголос, хоча я втратив свої книги... Ви ж нікому не говорили, що я тут? — раптом спитав він.

Кемп завагався.

— Я ж обіцяв, — сказав він.

— Нікому? — спитав Ґриффін.

— Жодній людині.

— Ага! Тоді...

Невидимець підвівся і став походжати по кабінету.

— Я помилився, Кемпе, я припустився величезної помилки, взявшись до такої справи сам. Я намарно витрачаю сили, час, нагоди! Дивовижно, як мало може зробити людина, коли вона сама. Щось вкрасти, когось поранити... І все... Кемпе, мені потрібен притулок, мені потрібен помічник. Мені треба їсти, пити, спати і при цьому влаштуватися так, щоб не викликати ні в кого підозри. Мені потрібен спільник, Кемпе. Тисячі можливостей відкриваються, коли в тебе є спільник, коли ти маєш їжу та відпочинок. Досі я йшов навмання. Розгляньмо, які можливості і які складнощі дає невидимість. Підслуховування і подібні речі — пусте... Красти можна, але цього мало. До того ж якщо мене спіймають, то легко ув’язнять. Проте спіймати мене складно! Невидимість допомагає, тільки коли ти тікаєш або коли підкрадаєшся. А ще — особливо — коли вбиваєш. Я можу легко обійти навіть найкраще озброєну людину, я можу вибрати найвразливіше її місце, я можу вдарити найвлучніше, сховатися якнайліпше, втекти, якщо треба...

Кемп погладив вуса.

Чи хтось іде внизу, чи йому здається?

— Ми мусимо вбивати, Кемпе.

— Ми мусимо вбивати... — повторив Кемп. — Я слухаю вас, Ґриффіне, але не згоден із вами, запам’ятайте це. Навіщо нам вбивати?

— Я маю на увазі: вбивати не з примхи, а розумно. От у чому річ. І ми, і вони знаємо, що існує невидима людина, і ця невидима людина мусить установити царство терору. Так, так, Кемпе! Безумовно, ви вражені... Але це саме те, чого я прагну! Царство терору! Невидима людина повинна заволодіти якимось містом, та хоч би вашим Бердоком, тероризувати його і підкорити. Невидима людина видаватиме накази, наприклад підсовуючи шматки паперу під двері, чи в будь-який інший з тисяч можливих способів. Усі, хто не скориться невидимій людині, загинуть. Усі, хто захищатиме їх, загинуть також.

— Гм! — буркнув Кемп, прислухаючись: до нього долинув звук дверей, що відчинялися; при тому він вдавав, що уважно слухає Невидимця. — Здається, Ґриффіне, вашому спільникові не позаздриш.

— Ніхто не знатиме, що він — мій спільник, — заперечив Ґриффін. — Тс! Що там таке?

— Нічого, — заспокоїв Кемп і раптом заговорив голосніше і швидше. — Я не згоден з вами, Ґриффіне! Не згоден, прошу зрозуміти мене! Навіщо боротися з людством? Як ви сподіваєтеся здобути щастя? Не усамітнюйтеся, опублікуйте результати своїх досліджень. Віддайте їх людям або батьківщині. Подумайте, що ви можете зробити, маючи мільйон помічників.

— Хтось підіймається по сходах, — перебив Невидимець.

— Це неможливо, — відповів Кемп.

— Дайте поглянути, — сказав Невидимець, простягнув руку вперед і рушив до дверей.

Далі все відбувалося дуже швидко.

Мить Кемп вагався, а потім кинувся на Невидимця.

Той, здригнувшись, зупинився.

— Зрадник! — скрикнув він, і халат його розстебнувся.

Невидимець сів і почав роздягатися.

Кемп поспіхом зробив кілька кроків до дверей, і Невидимець відразу ж з криком зірвався на ноги — але ніг уже не було видно.

Кемп навстіж розчинив двері. На сходах чулися кваплива хода і голоси.

Кемп швидко відіпхнув Невидимця і вистрибнув за двері. Ключа заздалегідь було встромлено ззовні. Ще секунда — і Ґриффін був би замкнений у кабінеті, якби не дрібниця... Ключ у замкову шпарину вранці встромили похапцем, і, коли Кемп грюкнув дверима, він упав на килим...

Кемп сполотнів.

Він силкувався двома руками втримати двері. За кілька секунд вони прочинилися дюймів на шість, але йому пощастило, і він зачинив їх знову. Потім двері розчинились уже на фут, і в отвір почав протискуватися халат.

Невидимі пальці схопили Кемпа за горло, і, захищаючись, він мусив випустити ручку. Його відсунули назад, підставили ногу й кинули на сходовий майданчик. Халат накрив його.

Полковник Едей, начальник поліції, якому написав Кемп, піднявся вже до середини сходів. Він жахнувся, побачивши, як на майданчику зненацька з’явився Кемп, переслідуваний порожнім халатом, що висів у повітрі. Він бачив, як Кемп упав і намагався підвестись. Він бачив, як Кемп підвівся, кинувся вперед і знову впав.

Раптом щось сильно штовхнуло його. Штовхнуло ніщо!

Чиїсь пальці схопили полковника за горло, чиєсь коліно вперлося в живіт...

На Едея наче навалився якийсь тягар, і полковник покотився сходами. Потім невидима нога наступила йому на шию.

Потім чиїсь босі ноги промчали донизу...

Полковник чув, як у передпокої скрикнули й побігли полісмени і як, зачиняючись, грюкнули парадні двері.

Полковник сів і здивовано озирався на всі боки.

Кемп, похитуючись, спускався сходами. Він був скуйовджений, весь у пилюці. Щока була біла від удару, з губи текла