Читати книгу - "Пастка для Бродського, Джулія Ромуш"

**********************************************************************************

Мої побоювання підтвердилися - я була вагітна.  У день показу мене нудило цілий день, і я дістала з сумки куплений тест. Купила його тиждень тому, але все ніяк не наважувалася зробити.  Я боялася, боялася того, що якщо він позитивний, то який у мене буде план дій?  За годину до показу я подзвонила Наталі та сказала, що у мене температура тридцять дев'ять, і що я не зможу прийти.  Потім взяла тест і пішла у ванну.  Хвилин тридцять я дивилася на тест і не могла повірити своїм очам.  Я зробила ще один і сиділа вже з двома позитивними тестами. 

Я не знала, що мені робити... Говорити Вадиму?  А що, якщо я тільки прив'яжу його цією дитиною?  Що, якщо йому це непотрібно?  На наступний день я поїхала в клініку і дізналася, що у мене шостий тиждень. Отже, завагітніла я відразу, в  одній з перших занять любов'ю.  В тому, що я залишу дитину, я навіть не сумнівалася. Це буде сенсом мого життя, буду жити заради неї.  

Після показу мені дали місяць відпускних і величезну премію в розмірі двох моїх окладів.  Я вирішила, що місяць сидіти в порожній квартирі та мучити себе спогадами про Вадима нерозумно, і зібравши речі поїхала в село до бабусі з дідусем.Я поки що не сказав їм про дитину.

Просто не знала, як відповідати на питання, які посиплються на мене.  Якщо запитають  - "чи сказала я про це Вадиму?"  А потім запитають - "а чому ні?"  А чому ні, я і сама собі не можу відповісти... Просто боюся, боюся знаходитися з ним на відстані витягнутої руки. Боюся знову відчувати всі ті почуття, які я сховала глибоко всередині себе. 

Була зима, і я кожен день трохи гуляла по вуличках, починала трохи перетворюватися в живу людину.  Я тут вже два тижні, село добре на мене впливає.  Кожен день мені дзвонить Алінка, я не беру трубку, боюся почути щось про Вадима.  Про те, що можливо у нього є інша жінка і він щасливий.  Мені не можна хвилюватися, я не хочу втратити те, що у мене тепер є. 

У сусідній будинок до тітки Зої приїхав онук - Костя. Чоловік років тридцяти - симпатичний, добрий, ввічливий.  Кожен день заходить в гості та запрошує мене на прогулянки. Я йому подобаюсь.  Я вирішила, що буде нечесним приховувати від нього своє становище і сказала йому, що чекаю дитину.  Але Костю це ніяк не збентежило.  Він, навпаки, тепер почав приносити фрукти й запрошувати вже на чай.  Він був приємним хлопцем і в його компанії я хоч трохи забула про те усе, що зі мною сталося. 

Сьогодні мені було погано.Вранці начебто все було добре, але після сніданку, коли я витягала з колодязя відро води та несла його в будинок, унизу живота почало тягнути.  Я лягла в ліжко, думала, що стане краще, навіть трохи задрімала, а коли прокинулася, зрозуміла, що біль став  ще сильнішим.Я почала швидко міркувати, що робити. Кликати бабулю і приголомшити її цією новиною відразу не можна, ще інфаркт схопить.  Костя виїхав в місто на пару днів, а найближча лікарня знаходиться через тридцять кілометрів, а машину зараз тут і не знайдеш ... 

Я швидко набираю номер Алінки. 

- Ооо, пропажа, Олеся, у тебе совість є?  - Строго запитує Алінка, але, коли чує, що я тихенько плачу в трубку, відразу змінює тон.  - Олеся, що сталося ??? 

- Лялька ... дитина ... з нею щось не так, — я вже захлинаюся сльозами. 

- Що???  Олеся, яка дитина ..., - секунда, друга ..., - Олеся, ти що, вагітна??? 

- Так. Аліна, мені боляче, внизу живота... щось не так.

- Ти де?  - Я швидко диктую адресу.  - Твою мати, якого дідька  ти туди поперлася???  Мінімум годину на машині. Чекай ..., - і поклала трубку. 

Я лежу в ліжку і плачу. Розмовляю з малюком, прошу його мене не кидати. Обіцяю, що розкажу все Вадиму, що у нього буде тато, який буде його любити.  Якщо він не любить маму, це ж не означає, що він не полюбить його. 

- І сподіваюся ти будеш набагато розумніше своєї мами.  - Моє серце зупинилося, коли я почула його голос.  Я заплющила очі й почала трусити головою.  Ні, не може бути, це все витівки фантазії. Я, напевно, втратила свідомість від болю і мені здається.  Відкриваю очі та бачу заплакану Алінку і злого як чорт Вадима.  І з ними чоловік, судячи з його сумки він лікар. 

Чоловік підходить до мене і починає ставити питання, натискати на низ живота і питає чи  болить так, болить сильніше, запитує який біль був на початку і від чого він почався.  Я розповідаю про відро з водою і як заснула спочатку.  Бачу перелякану бабусю і прошу Алінку її заспокоїти.  Вадим сидить біля мене і питає лікаря що це, що нам робити. Лікар відповідає, що є загроза викидня.  Я починаю ридати, Вадим тримає мене за руку. Мені роблять укол і несуть в машину. 

У машині мені стає трохи краще, і я засинаю.  Прокидаюся вже на лікарняному ліжку, і лікар говорить про те, що з-за того, що тягала відра з водою, у мене відшарування плаценти.  Мене залишають на тиждень в лікарні.  Прописали дієту і заборонили нервувати.  Вадим весь час був біля мене і постійно запитував, що потрібно, щоб все стало добре.  Лікар все пояснив і сказав, що мене потрібно залишити, я повинна відпочити.  Я не хотіла відпускати Вадима, але його вивели. 

На наступний день Вадим приїхав з самого ранку. 

- Вадим, я хотіла ... правда хотіла сказати, але я не знала... мені було страшно ..., - Я дивлюся в його очі та боюся знайти злість, ненависть.  Але бачу тільки кохання. Господи, будь ласка, нехай я не помилюся. 

- Лисенятко, все добре, тобі не можна нервувати.  Останні два тижні я шукав тебе по всьому місту, змушував Алінку дзвонити щодня, але ти не брала слухавку. Я вже сходив з розуму.  Думав ти зникла, і я тебе більше не побачу.  Олеся, цей місяць це було найжахливіше, що ставалося зі мною.  Я намагався зализувати рани, але роздирав їх ще більше.  Я так більше не можу ... не можу без тебе ...