Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Отже, вам потрібні авіаквитки до Бразилії, де ви збираєтеся продовжити розслідування, — сказав Іварссон, провів рукою по абсолютно чистій стільниці, мовби хотів протерти її, і вдав, ніби намагається стримати посмішку. — Але ж добре відомо, що Забійник перебуває в Осло і готує нові пограбування, чи не так?

— Нам невідоме його місцезнаходження, — відповіла Беате. — Взагалі не факт, що він в Осло. Але ми сподіваємося знайти будинок, який, за словами брата, він купив у Порту-Сеґуру. Якщо ми його відшукаємо, значить, знайдемо і відбитки, і якщо буде збіг із тими, що ми маємо на пляшці з-під кока-коли, у нас будуть залізні докази. Отже поїздка окупиться на всі сто.

— Та ну? І де ж ці відбитки, про які відомо тільки вам, і нікому іншому?

Беате безуспішно спробувала обмінятися поглядом з Харрі:

— Позаяк ми вже домовилися вести розслідування незалежно, то і вирішили не розкривати наші карти. Поки що.

— Мила Беате, — почав Іварссон і примружив праве око, — ти кажеш «ми», але я чую тільки Харрі Холе. Я поважаю прагнення Холе працювати за запропонованим мною методом, але ми не можемо ставити принципи вище за можливість спільно домогтися результатів. Тому повторюю: про які відбитки йдеться?

Беате у відчаї подивилася на Харрі.

— Що скажеш, Холе?

— Ми продовжили роботу за прийнятим планом. Поки що.

— Ну як хочеш, — сказав Іварссон. — Але у такому разі забудьте про цю поїздку. Ви просто можете зв’язатися з бразильськими поліцейськими і попросити їх допомогти вам роздобути відбитки.

Беате кашлянула:

— Я вже все перевірила. Нам доведеться відправляти письмовий запит начальникові поліції штату Баїя, після чого тамтешній прокурор розгляне справу і, можливо, дозволить провести в будинку обшук. Той, із ким я говорила, сказав: якщо в нас немає знайомств серед бразильських чиновників, вирішення питання, як показує практика, може затягнутися на термін від двох місяців до двох років.

— Ми замовили квитки на завтрашній вечір, — сказав Хар-рі й почав уважно роздивлятися ніготь на одному зі своїх пальців.

Іварссон розсміявся:

— Про що ти говориш? Ви приходите до мене, просите грошей на квитки в інший кінець земної кулі, а самі не бажаєте навіть обґрунтувати необхідність такої поїздки. Ви без ніякого дозволу задумали провести в будинку обшук, і навіть якщо ви дійсно відшукаєте докази, суд відкине їх як здобуті незаконним шляхом.

— Трюк із цеглиною, — тихо мовив Харрі.

— Що-що?

— Невідомий кидає у вікно цеглину. А тут абсолютно випадково мимо проїздить поліцейський патруль, якому в такому разі не потрібно ніякого дозволу, щоб проникнути до будинку. їм здається, що у вітальні пахне марихуаною. Думка суб’єктивна, але вона дає підставу для негайного проведення обшуку в усьому будинку. От так ми і добудемо на місці докази у вигляді відбитків пальців. Усе згідно із законом.

— Коротше кажучи, ми думали про те, про що ти говориш, — поспішила вставити Беате. — І якщо ми відшукаємо будинок, то відбитки добудемо законним шляхом.

— А як?

— Сподіваюся, без цеглини.

Іварссон похитав головою:

— Мені все це не подобається. Я категорично проти вашої поїздки. — Він подивився на годинник, даючи зрозуміти, що зустріч закінчена, і додав із тонкою зміїною посмішкою: — Бувайте.

— Ти що, не міг хоча б йому заперечити? — запитала Беате, коли вони, вийшовши з кабінету Іварссона, рухалися по коридору.

— А навіщо? — відповів Харрі, обережно повернувши голову. — Він же все заздалегідь вирішив.

— Але ти йому навіть шансу не дав передумати й оплатити нам відрядження.

— Я дав йому інший шанс — щоб на нього не наїхали.

— Що ти маєш на увазі? — Вони зупинилися біля ліфта.

— Адже я говорив, що нам надано якісь повноваження у цій справі.

Беате обернулась і подивилася на нього.

— Здається, я розумію, — поволі сказала вона. — І що тепер буде?

— Від’їзд. Не забудь крем від засмаги! — Двері ліфта зачинилися.

Пізніше того ж дня Б’ярне Мьоллер розповів Харрі, як сторопів Іварссон, коли начальник Управління поліції особисто повідомив його, що посилає Харрі та Беате до Бразилії, а відрядження оплачує Відділ грабежів і розбійних нападів.

— Ну що, тепер задоволений собою? — запитала Беате, коли Харрі зібрався додому.

Але коли Харрі проходив повз «Плазу» і хмари нарешті розродилися дощем, він, як не дивно, не відчував ніякого задоволення. А тільки збентеження, недосип і біль у потилиці.

— Бакшиш? — заволав у слухавку Харрі. — Що це, хай йому біс, іще за бакшиш такий?

— Та елементарний хабар, віддячити треба, — сказав Ейстейн. — У цій клятій країні без бакшишу ніхто і пальцем не поворухне.

Диявол! — Харрі стукнув ногою по ніжці столика, що стояв перед дзеркалом. Апарат гойднуло вбік, і слухавка випала з рук.

— Алло? Харрі,ти куди пропав? — тріскуче прозвучав голос Ейстейна зі слухавки, що лежала на підлозі. Більше за все Харрі хотілося там її і залишити. Кинути все. Або зарядити на повну потужність пластинку «Металіки». Одну із старих.

— Зберися, Харрі! — пропищало на іншому кінці дроту.

Харрі нахилився, стараючись, щоправда, не опускати голову,

і нарешті підняв слухавку:

— Соррі, Ейстейне. Так скільки, ти кажеш, вони зверху вимагають?

— Двадцять штук єгипетських. Сорок штук норвезьких. І номер відразу буде в мене.

— Вони що, голову нам морочать, Ейстейне?

— Звичайно. Так потрібен нам номер цього абонента чи ні?

— Гроші будуть. Не забудь тільки розписку узяти, о’кей?

Харрі лежав у ліжку, чекаючи, коли подіє потрійна доза заспокійливих пігулок, і перед очима у нього маячив шкільний дах. Останнє, що він побачив перед тим, як провалитися в темноту, був хлопчисько, який сидів на краю і теліпав ногами, витріщаючись на нього зверху вниз.

ЧАСТИНА

IV

26

Дажуда

Фред Баугестад нездужав через похмілля. Йому йшов тридцять другий рік, він був розлучений і гнув горба простим робітником на буровій вежі «Статфіорд Б». Робота на вежі зовсім не мед, та й під час вахти навіть пивця ані-ні. Зате платили добряче, в кімнаті у тебе телевізор, класна їжа, а найголовніше — графік роботи: після трьох тижнів вахти була чотиритижнева відпустка. Хтось виїжджав додому до дружини і, лежачи на дивані, витріщався в стелю, хтось у