Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

Приїхав після церемонії додому і, як завжди, сів з пляшкою в кабінеті.  Але одному мені залишитися не дали.  Цього разу я її чудово почув.  Вона нахабно відкрила двері, увійшла, відібрала у мене пляшку і поставила назад у шафу.  Першим поривом було виставити її до чортової матері, замкнутися зсередини і вижлуктив все спиртне в будинку, але вона раптом схопила мене за руку і потягла за собою.  Коли прийшли до її кімнати, дівчина включила телевізор і посадила мене на своє ліжко.

 Звідкись із надр шафи притягла дві пачки чіпсів ... І я ... а я залишився там разом з нею.  Ми дивилися мультики.  І вона беззвучно сміялася ... а я зрозуміти не міг, як у цієї крихітної істоти є стільки енергії жити.  Адже вона навіть не чує, що говорять герої мультфільму, вона не чує музики ... але ж радіє, сміється і плескає в долоні.  Я не помітив, як ум'яв пачку якоїсь гидоти, яку так люблять діти, не помітив, що ми дивимося вже третій за рахунком мультик ... а потім вона заснула.  І я вкрив її ковдрою, вимкнув телевізор і відчув дивну тугу.  Мені не хотілося повертатися до себе.  До свого кабінету, до своєї кімнати.  Мені було добре поруч з нею.

 Але я все ж пішов, не заснув, звичайно, відразу.  Але і пити не став.  Під ранок задрімав на дивані, а потім поїхав в офіс.  Ледве переступив поріг, як зателефонувала Регіна - Марійка знову сховалася в шафі і не хоче звідти виходити, відмовляється їсти.

 Спочатку я вирішив махнути на це рукою і продовжити зустріч із партнерами, але весь час, поки переді мною креслили нові перспективи будівництва в трьох містах і показували цікаві проекти, я думав про те, що вона там одна в цій темній шафі сидить.  І така худюща і прозора.  Якщо не їстиме, то що від неї залишиться.  Потім уявив собі, що вона там плаче, і послав під три чорти зустріч, доручив її своєму заступникові.  Тільки спочатку дав розпорядження знести до такої-то матері торговий комплекс свого конкурента.  Викупити контрольний пакет і розчистити місце під будівництво нашого центру.

 - Ти з глузду з'їхав, Гошо?  Це ж двоюрідний брат Арсенія Федоровича.

 Я знизав плечима, збираючи папери в папку і не дивлячись на Костика, мого вірного радника і заступника.  По-хорошому було б називати його дядько Костя, так як він був віку мого батька, і взяв його на роботу ще він, але Костик терпіти не міг ось цього пафосу і імен-батькові, і тому відгукувався тільки на ім'я.

 - І що тепер?  Він може вважати, що він схопив риса за яйця?

 - Ні, але у тебе є ще близько п'яти проектів з твоїм тестем.  Якщо ви зараз зіпсуєте стосунки, ти можеш втратити в грошах.

 - Я хочу побудувати дитячий комплекс саме в цьому місті і саме тут.  Це зручне місце, і всі оці кафешки, гральні заклади та нічні бари тут не в тему. Нехай переносить їх до промислової зони.

 - Ти просто зараз починаєш війну з Добронравовим.

 - І що?  Мені треба боятися його гніву?

 - Я думаю, тобі треба просто бути обережним, і ти одружений на його дочці, не забувай.

 - Це не надовго.

 Я сунув папку в ящик столу і підняв погляд на Костика.  Він дивився пильно на мене своїми невеликими світлими очима під блискучим склом тонких очок.

 - Я буду подавати на розлучення.

 - Тобто все реально серйозно, так?  І чутки про те, що в будинку твого покійного діда зараз живе твоя колишня, це все ж правда.

 - Я поки що не хочу це обговорювати навіть з тобою.  Займися кузеном Добронравова.  Запропонуй йому угоду ще раз.  Відмовиться - зітри його в порошок.  Я хочу наступного тижня затвердити проект центру.  Мені плювати на Добронравова і його сімейство.

 - Як знаєш, моя справа було попередити.  Ти повернешся в офіс?

 - Так.  Декого заберу і приїду.

 Виявляється, я прийняв рішення ще до того, як приїхав додому.  Сам від себе не очікував.  А потім дивився, як вона гарячково одягається, як задоволена носиться по кімнаті, як підставляє голову Регіні, щоб та заплела їй волосся і ... все.  І я розтікся в в'язку калюжу десь біля ніг цієї маленької красуні, яка, здається, почала мною вертіти, як їй хочеться.  Я привіз її в офіс.  Під здивованими поглядами працівників і абсолютно ошелешеним поглядом Костика, який тим не менш знайшов десь пачку нових фломастерів і притягнув листи для принтера.  Я знову повернувся до партнерів, а сам ловив себе на тому, що поглядаю через скло на те, як Марійка малює, вона забралася з ногами на стіл і старанно щось виводила на листочку.  І мені стало страшенно цікаво, що вона там вимальовує, прикусивши маленький язичок ... і якийсь дикий жаль з'являється - але ж якби вона була моєю дочкою, усі ці роки я міг провести поруч з нею.  І, можливо, вона не була б глухонімою.

 Коли я вже збирався додому, вона сховала малюнок у свій рюкзак.  Мені так і не показала, а я не просив.  Ми знову разом поїхали до Ані, і я знову читав їй одну з казок, а Марійка сиділа на стільці і, майже не кліпаючи, дивилася на свою матір, знову притискалася щокою до її долоні.  Коли ми приїхали додому, я вручив її Регіні, а сам зібрався йти до кабінету і тихенько дістати з шафи пляшку, Марійка простягнула мені свій малюнок, і я ... я розсміявся - вона намалювала мене, що сидить на підлозі з пляшкою в руках.  Виглядав я там жахливо і, скоріше, був схожий на бомжа на вулиці десь в підворітті.

 - Та годі!  Я не такий!

  Вона киває, відчинивши широко очі і наморщивши лоба.  Немов говорить мені «такий-такий».  А потім тягне до себе знову дивитися телевізор.  У неї в шафі заховані ще дві пачки чіпсів, і мені вже стає цікаво, де вона їх бере. Я заснув у неї в кімнаті, сидячи на підлозі.  Просто вирубився під якийсь черговий диснеївський мульт, відкривши для себе, що вони страшенно цікаві, і як я міг не дивитися їх раніше.  Я взагалі не пам'ятав, коли вмикав телевізор останній раз.