Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

Аріадна весь час мовчала, лише погляд її очей барви гіацинту переходив із обличчя варварського принца на обличчя Тавра, а врешті затримався на Тесеєві. Він передчував, що Тавр вирішив його погубити?

Врешті сказала:

— Приймаю. Накажи викликати керманича афінського корабля, — звернулася до командира Палацової Варти. — Нехай Тесей у його присутності підтвердить, що він сам забажав піти до Лабіринту, щоб змагатися із Мінотавром.

Тавр захоплено і з пошаною глянув на царицю.

— Я йду вислати герольда на афінський корабель.

Тесей і Аріадна зосталися самі.

— Підійди, Тесею, — Аріадна кивнула рукою, вказавши на східці трону. А коли Тесей став там, де вона наказала, прошепотіла, не рухаючи губами:

— Приходь уночі до Гаю Диктинни.

У Гаю Диктинни

Відколи Тесей зійшов на критський берег, відтоді не міг позбутися почуття якогось приголомшення, причиною якого були: розкіш столиці, розлогі площі та дворища, вулиці, вздовж яких стояли крамниці з товарами із усього світу, та палац Німфи, оточений квітучими садами, а понад усе — аромат парфумів, виробництвом яких Крит славився у всьому Середземномор’ї. У своїй варварській простоті думав, що відваги достатньо, щоб змагатися з Мінотавром, але тепер відчував, що, окрім небезпеки, званої Мінотавром, звідусіль оточує його чужий незрозумілий світ, неспокійний та загадковий. Передчуття підказувало йому, що цариця і Тавр не діяли одностайно, що вони обоє мали різні заміри, а хтось із них готував йому пастку.

Невже Аріадна?

Ввечері скупався в морі, а потім вийшов на берег і манівцями попрямував до священного Гаю Диктинни. Ніч уже спустилася на землю і глибокий морок охопив світ, коли Тесей увійшов до платанового гайочку. Дерева були тут високими, наче колони, і утворювали над ним склепіння з гілок, крізь які сочилось зеленаве місячне світло. Обережно ступав по м’якому килимі трав, серед кущів глоду, відчуваючи, як горло йому стискає неспокій.

Зненацька якась постать загородила дорогу. Була то жінка з діадемою на голові. В руках тримала двох бронзових змій.

— Що ти робиш сам уночі, у священному Гаю Диктинни? — почув він голос крізь пульсування крові в скронях.

— Я Тесей. Цариця наказала мені прийти.

— Йди зі мною.

Вирушив за жінкою, яка вела його в гущавину дерев і у все глибшу тишу. Вони йшли стежкою, що звивалася серед заростів та ланів золотих лілій, і врешті опинилися на невеликій галявині, в глибині якої таємничим блиском світився грот.

Перед гротом, там, де мирт ріс зелений, стояла Аріадна. Була закутана в прозору тканину, уся сповита ароматами ночі і сяюча сріблястим блиском місяця.

— Ніхто тебе не бачив? — спитала вона.

— Ніхто.

Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Заговорила цариця:

— Досі нікому, що не знав плану Лабіринту, не вдавалося з нього вийти.

— То що я повинен зробити?

— От тобі клубок червоної вовни. Я дістала його від Дедала. Прив’яжеш один кінець нитки при вході і йтимеш, розкручуючи клубок і не випускаючи його з рук, хай що трапиться.

— Аріадно, скажи мені, хто такий Мінотавр?

— Можливо, його взагалі немає.

— Як же немає? А з ким я тоді битимусь?

— Я нічого більше не можу тобі сказати. Якщо знайдеш Мінотавра і тобі вдасться його вбити, тільки по нитці зумієш вийти звідти.

— Я повинен убити його голіруч? Тавр забрав у мене меча.

— От твій меч. А тепер іди.

Тесей відчув у долоні добре знайоме руків’я і охопила його хвиля раптової радості, серце забилося силою та певністю перемоги.

Одержав свого доброго бронзового меча, яким убив Велетня Згинача Сосен і ще не один подвиг учинив.

— Аріадно…

Але Аріадни вже не було. Він стояв приголомшений, почуваючи п’янкий запах олійок та квітів і прохолодний дотик ночі на щоках.

— Ходи, я покажу тобі, якою стежкою вийти, — пролунав голос верховної жриці.

Тесей отямився із здерев’яніння та рушив за жрицею, що показувала йому дорогу.

У руці він тримав клубок червоної вовни, талісман, який дала йому Німфа Криту.

Зустріч із Мінотавром

Наступного дня герольд одвів Тесея до Лабіринту.

Проминули прямокутне дворище, в глибині якого здіймалася стрімка стіна цитаделі, спорудженої колись найкращим архітектором світу — Дедалом.

То був Лабіринт.

До нього вів лише один вхід, — невеличкі гарно ковані бронзові двері.

— Скажи мені, герольде, чи бачив ти колись Мінотавра?

— Ніхто його не бачив. Але інколи на даху Лабіринту з’являється постать чоловіка з головою бика та видивляється на місяць.

— А ніхто не намагався увійти досередини, щоб побачити його зблизька?

— Може і намагався. Але ніхто з тих, які заходили, назад не повертався.

Зупинилися перед входом.

— Дали йтимеш сам, — промовив герольд і штовхнув двері, які напрочуд легко розчинилися.

Тесей переступив поріг і опинився сам-один у Лабіринті. Перед ним відкривався довгий, здавалося, нескінченний темний тунель, що при кінці ледь роз’яснювався, наче зверху на нього падало світло.

Тесей прив’язав біля порогу кінець червоної нитки і з клубком в одній руці та бронзовим мечем у другій рушив уперед.

Йшов кам’яним коридором, а його кроки відбивалися луною від стін та стелі, підсилюючи відчуття довколишньої пустки. В кінці коридору були сходи, одні вели вгору, другі вниз. Трохи подумавши, Тесей почав підійматися вгору. Сходи вели на галерею, яка заламувалась під прямим кутом і сполучалась з іншою галереєю, розміщеною кількома сходинками вище, а та, в свою чергу, вела до наступної галереї, — і так безліч разів. Якоїсь миті Тесей усвідомив, що йде по краю чотирикутника, кожна сторона якого була розміщена вище від попередньої. Отак ідучи, дійшов до найвищого поверху, де знаходилась ніша з колонами, а в її глибині — дверцята.

Тесей зупинився і прислухався.

Невже за цими дверима була криївка Мінотавра?

Довкола панувала тиша. Повагавшись якусь мить, Тесей обережно спробував відхилити таємничі двері. Вони одразу ж розчинилися і його очам з’явилася простора зала, а в далекому кінці, навпроти нього — величезний бик з похиленою, наче до удару, головою, на спині бика гнучка напівоголена акробатка готувалася до стрибка.

Тесей кинувся в цей бік — і зупинився, немов укопаний: те, що він прийняв за живого звіра, було мертвим зображенням.

Чи ж Лабіринт готував йому більше подібних пасток?

З кімнати із малюнком бика вели двері до іншої зали, а звідти до третьої, четвертої, десятої. Кожна зала була розміщена на іншому рівні та була