Читати книгу - "Пасажир"

Вони плазували, впиваючись пальцями в липку густу грязюку і долаючи опір вітру. По плечах били цівки дощу. Якщо один падав, другий простягав йому руку, і навпаки. Вони долали крок за кроком. Аж Янушеві пощастило вчепитися за якусь залізяку і вилізти з ями. Він відразу ж витягнув Шампуня, що дриґав ногами в порожнечі.

Коли вони вилізли з рову, то скидалися на два кім’яхи грязюки, що виплюнула із себе земля. Та лисань не покинув ні своїх торб, ні спального мішка. Януш уже хотів був привітати його, коли ж це побачив на його лиці жах і обернувся.

Їх чекав гурт молодиків, які нітрохи не схожі були на жебраків, що ночували у трубі. Гребені, дреди, пірсинг, татуювання… Лискучі куртки або військові бушлати… Декотрі тримали на шворках псів, готових кинутися на клошарів. Та головне, всі були озброєні. Зброя була різна, кийки і ножі, та Януш знав, що несе вона смерть.

І не здивувався, коли Шампунь прошепотів:

— Гаплик! Це хлопці з Бугенвілю.

Вони чимдуж тікали, хоча у просякнутому багном одязі бігти було нелегко. Ноги їхні лунко тупотіли по бруківці. Звернувши праворуч, вони потрапили на прямісіньку вулицю, яка о цій порі була геть безлюдна. Крізь дощову завісу перед очима Януша танцювали ліхтарі, фасади, хідники і клапті темного неба. Він мимохідь зиркнув через плече. Зарізяки наздоганяли їх. Попереду гнали пси. На цій вулиці їм не було де заховатися.

Януш сіпнув Шампуня за рукав і потягнув його за собою праворуч, у вужчу вуличку. Потім до іншої, ліворуч. Метрів за тридцять стало видно східці, що підіймалися до кварталу Паньє.

Отож, вони повернулися до вихідного пункту. Януш махнув рукою в напрямку східців і, не чекаючи, що скаже на те Шампунь, кинувся туди. Поліз нагору і знову глянув назад: лисань, задихаючись, біг за ним. У спину їм дихали переслідувачі, а пси були вже за декілька метрів.

Януш дочекався приятеля. На мить йому здалося, неначе він роздвоюється: він і брав участь у цій гонитві, і наче дивився на неї збоку, при цьому не чув ніяких звуків і геть не відчував дощу. Його свідомість спостерігала за тим, що коїться, наче набула якогось самостійного існування.

Нарешті Шампунь наздогнав його. Януш пропустив його вперед, опинившись позаду. Кожен крок був йому тяжкий і завдавав нестерпної муки. Дощ безжально шмагав по голові, по спині й по плечах. Януш став рачки і поповз, допомагаючи собі руками. Відчуття роздвоєності зникло.

Небезпека чатувала не на когось, а таки на нього самого.

До горла підкотив нудотний жах.

І раптом земля втекла з-під його ніг. Він буцнув лобом об сходинку. В очах спалахнули іскри. Тіло прошило болем. Наступної миті його обпік холод — він лежав, притулившись щокою до мокрого бетону. По обличчю бігла кров. І відразу ж спалахнув страшенний біль у нозі.

Він глянув униз: у литку йому вчепився пес. Зараз той тягнув його вниз по східцях. Януш спробував ухопитися рукою за стовп ліхтаря, та не зумів. Звів голову. Шампунь так само біг угору. Він нічого не помітив або волів утекти. Януш хотів був крикнути, та гострим ріжком сходинки йому обдерло губи. Спробував звестися, та натомість зсунувся животом у діл ще на дві сходинки.

Вивернувшись, він примудрився лягти горізнач і глянув у собачі очі, що аж яріли від мисливського азарту. Ззаду вже наближався один із переслідувачів. Януш чимдуж садонув пса закаблуком у морду, і той полетів до ніг свого господаря. Обоє попадали і покотилися вниз.

Януш скористався тим і схопився на ноги. Пес знову наближався, а за ним і той зарізяка. Януш послизнувся, та втримався на ногах і почав задкувати, дивлячись в обличчя ворогові. У світлі ліхтаря йому впала в око одна подробиця: нападник тримав у руці саморобного ножа у вигляді гострого уламка порцеляни. Друзка від унітаза?

Януша наче блискавкою прошило. Не дасть він закатрупити себе таким знаряддям. Шукати щось помічне було ніколи, тож він, замахнувшись, щосили зацідив зарізяці у вухо. Той заточився і, щоб не впасти, вчепився за поручні. Януш згріб його за комір і вгатив збоку головою, як ото під час футбольного матчу. Вчинив це, улягаючи якомусь внутрішньому голосові, що підказував йому: «Ціляй у носа і в очі. Уникай контакту з чолом».

Почувся сухий тріск, наче зламали кия, й очі Янушеві запнула кривава імла. На декілька секунд він аж осліп. Потер, продер очі й побачив, що ворог стоїть навколішки на східцях. Пес кинувся на нього, та Януш садонув його носаком. Знайшовши опору, він угатив чолов’ягу ногою під дихало. Ціляй у печінку — найвразливіше місце в пияка.

Нападник захлинувся криком і повалився на пса. Обидва знову покотилися в діл. Януш завмер, так вразила його власна спритність. Він таки знову став Віктором Янушем. Безпритульним волоцюгою. Дикуном асфальтових джунглів.

З дощової запони виринули ще двоє розбишак — один голомозий, другий із червоним гребенем на голові. Перший тримав у руках довгу залізяку, другий — цвяховану бейсбольну биту. Януш стиснув кулаки, та завзяття раптом геть вивітрилося. Він мляво опустився на східці й затулив обличчя долонями, ладен підставитися ударам.

Щось хряснуло. І ще раз, наче залізом ударили. Януш не відчув болю. Він звів очі. Шампунь тримав у руках чималу металеву смітницю, якою допіру добряче увалив першого розбишаку і штурхнув другого об ліхтар. Зарізяки почали відступати, і він жбурнув у них ту смітницю.

Потім ухопив Януша за комір і потягнув нагору. Той аж не тямився від вдячності. Бач, як помилився він, оцінюючи цього чоловіка! Виявляється, на цього бурлаку з трепанованим черепом можна було завжди покладатися. Вони промчали східцями і хутко пірнули у плетиво вузьких вуличок. Нога страшенно боліла. Пес усе-таки добряче його гризнув. Вони вже гнали якимись провулками, що скидалися на труби, такі були вузькі — двом і не розминутися. Як не спромагалися, бігли вони дедалі повільніше, аж і геть зупинилися. Сил уже не було. Обидва захекалися.

Страх тримав їх у своїх лабетах, як і раніше, та гостроту його погамував біль у натруджених м’язах, та ще й у легенях пекло наче вогнем, а до горла підкотила нудота.

— Відірвалися, — пробурмотів Шампунь.

— Де ж пак!

Януш пхнув його під бік, змусивши заховатися за виступом стіни. Шампунь мало не впав.