Читати книгу - "Таємна історія"

по-старому неуважний і водночас говіркий, він раптом, не збиваючись із ритму, відкидався на стільці й видавав щось жахливе, двозначне, таке, на що ми не знали, як відповідати. І я присягався ніколи не забувати, ніколи йому цього не дарувати. Скільки ж разів я порушував свою обіцянку! Подекуди я вже збирався сказати собі, мовляв, ти ж обіцяв, час дотримати слова, та це була неправда. Навіть зараз я й близько не серджуся на Банні. Власне, я не можу придумати нічого ліпшого, ніж якби він зараз зайшов у кімнату, із запітнілими окулярами та запахом мокрої шерсті, обтрусив чуприну від дощу, наче старий собака, і проказав: «Річардику, хлопчику мій, а що в тебе знайдеться для спраглого старого друга? Буде чим промочити горло?»

Багато хто бачить сенс у тій давній заяложеній фразі про amor vincit omnia[141]. Та якщо я чогось і навчився у своєму короткому сумному житті, то це не вірити брехливим тривіальним цитатам. Любов перемагає не все. І ті, хто в це вірить, дурні.

Банні мордував Каміллу просто тому, що вона дівчина, а отже, зручна мішень. Тут її провини не було ніякої, просто у світі греків, грубо кажучи, жінки — це нижчі створіння, яких потрібно споглядати, а не слухати. Ці панівні поміж аргів’ян настрої були такими нав’язливими, що збереглися в кістяку самої мови; не можу пригадати ліпшої ілюстрації, ніж той факт, що серед перших аксіом грецької граматики я засвоїв тезу про те, що в чоловіків — друзі, у жінок — родичі, а у тварин — одноплемінники.

Банні сповідував аналогічні погляди, хоч і не з любові до еллінської чистоти, а з банальної ницості. Він не любив жінок, не шанував їхнього товариства, і навіть Меріон, його самопроголошену raison d'être[142], неохоче терпів, бо вона з ним спала. Банні щодо Камілли мусив застосовувати більш патерналістський підхід, поблажливо даруючи їй усмішку сивочолого татуся до нерозумного нащадка. Решті він скаржився, що Камілла грає не у своїй лізі й заважає їм усім займатися серйозною наукою. Нас це тільки смішило. Щиро кажучи, тоді навіть найрозумнішим із нас не світили академічні звершення в майбутньому. Френсіс надто ледачий, Чарльз — неорганізований, Генрі — надто хаотичний і, в принципі, дивний, такий собі Майкрофт Холмс від філології. Камілла — не виняток. Як і я, перед каторжною працею з давньогрецькими письменниками вона потайки віддавала перевагу простішим радощам англійської літератури. А отже, переживання сердешного Банні про те, що ми не реалізовуємо свій інтелектуальний потенціал, — курям на сміх.

Напевне, їй, єдиній дівчині в чоловічому товаристві — фактично закритому клубі, — було тяжко. Просто дивом вона не стала компенсувати це більшою черствістю або скандальністю. Вона так і лишалася дівчиною, милою, тендітною, котра валялася в ліжку і їла шоколадки, дівчиною, чиє волосся пахло гіацинтами, а шалики весело майоріли під леготом; чарівливою дівчиною, розумнішою від усіх дівчат на світі. Але це не заважало їй постійно бути дивною, дивовижною, пасмом шовку в чорному вовняному плетиві. Камілла не така вже й крихка, якою могла здатися. Багато в чому вона була такою ж холоднокровною та обізнаною, як і Генрі, практичною та усамітненою у своїх звичках, дуже часто — взагалі відстороненою. За містом вона часто йшла кудись геть, сама, може, на озеро, може, в підвал, де я колись її заскочив із книжкою, в санях, із шубою, накинутою на коліна. Без неї все здавалося страшенно чужим та неврівноваженим. Вона — краля, що замикала покерний набір чорної масті: чорних валетів, чорного короля і джокера.

Я так захоплювався двійнятами, бо в них, як на мене, було щось трошки незбагненне. Щось, що, мені здавалося, я от-от маю зрозуміти, але так і не міг. Добрий і трохи ефемерний Чарльз був загадкою, то що вже казати про Каміллу — істинну таємницю, шифр якої мені не вдавалося зламати. Я ніколи не був певен, що вона насправді думає в тій чи іншій ситуації, і я знав, що Банні зрозуміти її було ще важче. Він і в хороші часи часто ненавмисне її ображав; коли все зіпсувалося, Коркоран у різні способи намагався її скривдити та принизити, але дуже часто цілив «у молоко». Їй не можна було дошкулити закидами щодо зовнішнього вигляду. Вона просто, не кліпаючи, дивилася йому прямо в очі, коли він виголошував найвульгарніші та принизливі анекдоти; сміялася, якщо він намагався зачепити її смак чи розум; пропускала повз вуха його численні просторікування, приперчені ерудованими, хоч і помилковими цитатами, які він мусив був шукати з великим для себе напруженням, просто аби довести, що всі жінки однозначно нижчі порівняно з ним і не призначені (як сам Банні) для Філософії, Мистецтва, Вищого Розумування. Хіба що — чоловіка приваблювати й вести Домашнє Господарство.

Тільки одного разу при мені він таки допік їй. Ми засиділися допізна у квартирі двійнят. На щастя, Чарльз барився на кухні з Генрі, де вони готували лід. Чарльз пив багато, і якби став свідком цієї розмови, то ситуація точно вийшла б з-під контролю. Банні так сильно налигався, що ледве сидів. Більшість вечора він провів у стерпному настрої, аж раптом без попередження повернувся до Камілли й запитав:

— Слухай, дітлашня, а чого це ви живете разом?

Вона знизала плечима, фактично одним плечем, як це робили двійнята.

— А? — перепитав він.

— Це зручно, — пояснила Камілла. — Дешево.

— Чорт, це так незвично, по-моєму.

— Ми з Чарльзом живемо разом більшу частину свого життя.

— Ніякої тобі приватності, еге ж? Тісно ж? Сидите одне в одного на головах?

— Це трикімнатна квартира.

— А якщо тобі стає самотньо вночі?

Запанувала тиша.

— Я не розумію, про що ти, — крижаним тоном відповіла Камілла.

— Усе ти розумієш, — відповів Банні. — З біса зручно. Ще й прям’ усе по класиці. Ті греки зі своїми братами та сестрами — як ніхто інші… Ой, — Банні зловив чарку віскі, що мало не впала з бильця крісла. — Ясно як білий день, що це протизаконно й усе таке. Та що вам ті закони? Поруш один — і можна порушувати всі інші, еге ж?

Я сидів приголомшений. Ми з Френсісом тільки роти пороззявляли, поки Банні доцмулив своє віскі й потягся по пляшку.

На моє превелике здивування, Камілла кисло проказала:

— Не варто думати, що я сплю зі своїм братом, тільки тому, що не спатиму з тобою.

Банні розреготався низьким неприємним сміхом:

— Дівулю, та я з тобою ні за які грошики. Ні за які медяники світу.

Камілла поглянула