read-books.club » Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

319
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 72 73 74 ... 180
Перейти на сторінку:
брався за своє мистецтво на публіці. Тепер він мертвий, requiescat in pace[137], та поки я живий, то не забуду одну особливу садистську інтерлюдію, яку він розіграв зі мною у квартирі двійнят.

За кілька днів перед тим Банні допікав мене розпитуваннями про те, де я навчався в школі. Не знаю чому, але я не міг просто зізнатись і сказати правду, що ходив у муніципальну школу міста Плано. Звісно, Френсіс навчався в щонайбільш ексклюзивних школах Англії та Швейцарії, Генрі — хоч і заочно — в не менш ексклюзивних американських закладах, поки не кинув навчання в передостанньому класі. Зате двійнята відвідували невеличку провінційну школу в Роаноку, та й священні стіни школи св. Єремії, куди ходив сам Банні, насправді належали дорогому корекційному закладові з розряду тих, що рекламуються на останній сторінці дорогого журналу Town & Country та пропонують особливу увагу дітям, яким складно навчатись. У цьому контексті моя школа геть не здавалася ганебною, але я всіляко уникав запитання, аж доки мене загнали в кут і я з відчаю ляпнув йому, що ходив у Ренфрю-Голл під Сан-Франциско, де вчаться та грають у теніс байдужі хлопчаки. Здалося, я його вдовольнив своєю відповіддю, аж раптом перед усіма він знову порушив цю тему.

— То ти ходив у Ренфрю? — приязно поцікавився він, повернувшись до мене й укинувши в рота жменю фісташок.

— Так.

— А якого року закінчив?

Я назвав рік свого реального випуску.

— О, — з набитим ротом продовжив він, — це ж ти там разом із Фон Раумером був.

— Що?

— З Алеком. Алеком Фон Раумером. Він із Сан-Франциско. Товариш Клоука. Заходив учора в гості, то ми трохи погуторили. Каже, в Гемпдені чимало випускників Ренфрю-Голлу.

Я нічого йому не відповів, сподіваючись, що він сам облишить цю розмову.

— Знач’, ви знайомі з Алеком? З іншими?

— Ага, ледве-ледве.

— Кумедно, а він сказав, що геть не пам’ятає тебе. — Не зводячи з мене очей, Банні потягся за новою пригорщею фісташок. — Абсолютно не пам’ятає.

— Ну, школа ж чимала.

— Справді? — прокашлявся він.

— Так.

— А Фон Раумер говорить, маленька. Близько двохсот учнів. — Він узяв паузу й жбурнув пригорщу в рота, жуючи, продовжив: — То в якому з гуртожитків ти мешкав?

— Тобі все одно це нічого не скаже.

— А це якраз Фон Раумер попросив мене спитати.

— Йому не байдуже?

— Та все гаразд, гаразд, брате-товаришу, — приязно виправдовувався Банні. — Просто це так дивно, n'est-ce pas?[138] Чотири роки ви з Алеком провчились у такій крихітній школі, як Ренфрю, і він жодного разу тебе не бачив!

— Я там учився всього два роки.

— А чому тебе немає у випускному альбомі?

— Чого ж? Є.

— Ні, немає.

Двійнята мали приголомшений вигляд. Генрі сидів до нас спиною й удавав, ніби не слухає. Але тепер і він розвернувся та запитав:

— Ну, тобі ж звідки знати, є він у випускному альбомі чи ні?

— А от моєї фотографії немає в жодному випускному альбомі, — нервово проказав Френсіс. — Терпіти не можу, коли мене знімають на камеру. Коли б я не…

Банні не зважав. Він відкинувся на спинку стільця.

— Ану, — звернувся він до мене, — я тобі заплачу п’ятірку, якщо назвеш свій гуртожиток.

Він мене свердлив поглядом, в очах палав вогонь задоволення. Я пробурмотів щось незв’язне і, заціпенілий від жаху, рушив на кухню по склянку води. Обпершись на раковину, я притулив скляну поверхню до скроні; у вітальні щось нечутне, але сердите прошепотів Френсіс, після чого Банні хрипко розреготався. Я вилив воду в раковину й повернув кран — не хотів нічого слухати.

Чому такий складний, нервовий і тонко налаштований розум, як у мене, ідеально впорався з шоком убивства, а в Банні, нашого дужого, пересічного Банні, вийшов із рівноваги? Я й досі над цим інколи замислююся. Якби він насправді прагнув помсти, то міг би її легко здійснити, не наражаючись на ризик. Усе, що в нього було на думці, можна вивудити з того, як повільно та в потенціалі вибухонебезпечно розгорталися тортури, яким він нас піддавав. Якщо в цьому справді існувала таємна мета, то яка саме? Чи, може, його дії для нього самого лишалися настільки ж незбагненними, як і для нас?

А можливо, ці причини не були такими вже й незбагненними? Адже найгірше в нашій ситуації, як одного разу заявила Камілла, не те, що Банні довелося пережити якийсь шизофренічний зрив та повну трансформацію особистості, а те, що різні вади його характеру, які раніше ми бачили тільки краєм ока, увійшли в резонанс та виросли, неочікувано перетворившись на потужну загрозу. Хай якою огидною здавалася його поведінка, для нас вона не була новиною, він і раніше дозволяв собі такі вибрики, щоправда, не в такій концентрованій та ядучій формі. Навіть у наші найщасливіші дні він глузував з мого каліфорнійського акценту, пальта з других рук чи кімнати, цілковито позбавленої bibelots[139] до його смаку. Ось тільки робив він ці зауваження в такий щирий спосіб, що я не міг не реготати («Господи, Річарде, — говорив він мені, беручи до рук мій старий черевик-броґ і колупаючи дірку в його підошві пальцем. — Що з вами, каліфорнійськими хлопцями, не так? Чим багатші, тим занедбаніше виглядаєте. Навіть у перукарню ні ногою. Я не встигну й моргнути, а в тебе патли відростуть по плечі, і тинятимешся тут у лахмітті, наче Говард Г'юз[140]»). Мені б і на думку не спало ображатися на ці слова. Адже це Банні, мій друг, у котрого кишенькових грошей менше, ніж у мене, і велика дірка в штанях ззаду по шву. Я так сильно боявся його нової поведінки саме через те, що вона дуже скидалася на його давні милі приколи, якими він раніше намагався діставати. Мене розлютило й спантеличило, що несподівано він відмовився від своїх правил (такого собі дружнього спарингу), а натомість став заганяти мене ударами в кут боксерського рингу та бити до півсмерті.

На довершення всього — усупереч неприємним враженням про його нові риси — від старого Банні, якого я знав і любив, лишалося так багато. Інколи я бачив його звіддаля: у кишенях кулаки, щось насвистує, по-звичному пристрибує на ходу, — і мене проймав гострий біль від приязні впереміш із печаллю. Ось чому я пробачав йому сотні разів: через цей погляд, цей жест, цей характерний нахил голови. Постійно сердитися на нього видавалося неможливим, хай би що він не вчудив. На жаль, саме в такі моменти він приймав рішення атакувати. Милий, чарівний,

1 ... 72 73 74 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"